Історія успіху: Із безробітної – у бізнес-леді!

...Неділя, смачно пахне борщем, вареники зі шкварками та сметаною аж
просяться до рота, з динаміка чую “Не йди” голосом Славка Вакарчука. Ні, я
не вдома у мами, я в Польщі, у місті Бидгощі, що за 700 км від українського
кордону. І обідаю я в ресторані української кухні “Високий замок”, яким
керує наша землячка Оксана Устинова родом із Болехова на
Івано-Франківщині.

Прислухалася до інтуїції

Тут почуваєшся, як вдома, не тільки тому, що на картинах -- краєвиди Львова,
висить синьо-жовтий прапор, офіціантки у вишиванках, а в меню -- рідні
страви. Тут затишно, привітно й тепло.

-- Замовляйте наш борщ, -- каже мені офіціантка, -- щойно зварили, я сама
ним пообідала. Ми тут усі постійно харчуємося. 

Дівчина застеляє стіл вишитою серветкою та ставить плетену тарілочку із хлібом.

Час обіду вже розігрів апетит перехожих, і за якихось чверть години вільних
столиків уже нема. Клієнти -- переважно місцеві поляки, що полюбили
український ресторанчик. За сусіднім столиком поважний пан пояснює своїй
супутниці, що таке куліш і дзяма.

-- Я поряд працюю, -- каже мені пан Марцін, -- отож у будні сюди ходжу
на бізнес-ланч. Це недорого, і порції великі. Уже меню вивчив, скажімо, у
понеділок -— дзяма й голубці з картоплею у сметанному соусі, а в середу --
куліш і чебуреки. Оце сьогодні прийшов із дружиною, щоб і їй засмакувала
українська кухня.

Мені ж кортить якнайшвидше познайомитися із власницею ресторану, 
Оксаною Устиновою, яка погодилася розказати про свою роботу й життя у Польщі. “Ваш бізнес -- ресторан і гастрономія. Мабуть, любите куховарити?” -- питаю
симпатичну молоду жінку.

-- Мій гастрономічний досвід налічує лише кілька років, і той маю тому, що
відкрила ресторан, -- усміхається. -- Раніше кулінарія не була моїм
коником. Але тепер відкриваю нові смаки й пізнаю таємниці кухні, і не
тільки української, тому що люблю експериментувати.

Утім і досвіду ведення приватного бізнесу раніше не мала. Я вже 17 років
живу в Польщі, і постійно тут, у Бидгощі. До відкриття ресторану тільки
на когось працювала. Але це не перешкоджає мені в тому, щоб вести вести
ресторанний бізнес, а також керувати фірмою, що займається субпідрядним
будівництвом, та агенцією працевлаштування для українців.

А наважилася започаткувала власну справу, бо втратила роботу й не могла
знайти нову. Був відчай, Та ще сильнішою була мотивація до того, щоб стати на
ноги. І тепер я розумію, що ніколи не треба боятися. Я вірила, що
мені все вдасться.

Отож, втративши роботу, я зареєструвалася в
бюро з працевлаштування. Тоді там була можливість взяти фінансову
допомогу для самозайнятості, і я цим скористалася. Звичайно, було багато
бюрократичної, паперової роботи, і треба було вкластися у певні терміни,
але, дякувати Богу, це все вже позаду.

До речі, приміщення я шукала поспіхом, більше дослухалася до інтуїції. А
ось назву “Високий замок” придумала моя дочка Олександра, вона ж
радила мені з інтер'єром та декором. А скласти меню допомогли знайомі
кухарі з України. І ось самі бачите результат.

Вареники ліпить мама

Я ж тим часом наминаю вареники й подумки порівнюю їх з тими, які ліпить моя
мама. Ну анітрохи не гірші!

-- Ці вареники ліпила моя мама Слава, -- ніби читаючи мої думки, каже Оксана,
-- тому вони такі смачні. Вона часто мені допомагає в роботі. А моя кузина
Людмила допомагає в організації імпрез. Вони обидві добрими
господині! Ну а я -- шеф-кухар.

Ще в мене в ресторані працюють чотири дівчини, 10 працівників маю у
будівельній фірмі. До речі, я планую послати дівчат на кухарський вишкіл.
Це буде їм від мене приємний сюрприз і подяка за старанність у роботі.

Як ви помітили, у ресторані у мене працюють тільки українки. Прагну, щоб
заклад мав свою атмосферу, щоб його український характер був також в
обслуговуванні, інтер'єрі, музиці.

Тим часом одні клієнти змінюють інші, заходять сім'ї з дітьми. Пані
Оксана вітається з гостями.

-- Серед моїх клієнтів багато поляків, яких скерували до мене українські
гості, -- ділиться жінка, -- а буває навпаки, коли поляки приводять сюди
українців, і мій ресторан стає для них чимось рідним. І я від того щаслива!

Серед тижня переважно обідають працівники довколишніх фірм, який смакує
наш швидкий ланч, заходять на ділові обіди-зустрічі, а у вихідні приймаємо
родини з дітьми, часто у візочках, як нині.

-- Пані Оксано, у Польщі працює і вчиться багато українців. Що б ви
порадили зі свого багаторічного досвіду землякам, які тільки починають тут
свою трудову діяльність? -- питаю.

-- Передусім сили й витривалості, бо, хоч ми з поляками маємо
спільний слов'янський корінь, ментальність у нас різна. -- Оксана
замовкає і переводить погляд на картини із краєвидами Львова. -- Я ж
найбільше сумую атмосферою, яка панує в Україні, гостинністю та пейзажами.
Дуже люблю мій крихітний Болехів і чудовий Львів...

На десерт ми їмо дуже смачні сирники, рецептом якого ділиться пані Оксана.

Українські сирники з Бидгощі

Вони легкі й швидкі у приготуванні, тому стануть смачним сніданком, 
придадуться на обід і на підвечірок для усієї родини, якщо готувати їх з любов'ю
в серці.

Тісто: 0,5 кг сиру; 1 ч. л. ванільного цукру, 2 ст. л. цукру, 1 яєчний
жовток, 2 ст. л. борошна.

Додатково: борошно, топлене масло, морозиво, джем.

Змішайте всі складники для тіста, щоб вийшла суцільна маса, 
виробіть кульки, а з них палянички, що вмістяться на долоні. Обкачайте їх у
борошні і смажте на розігрітому маслі з обох боків. Викладіть на тарілку
та подавайте із джемом, морозивом чи іншими додатками.

Смакуючи сирники, я розумію, чому мені не хочеться покидати цей милий
ресторанчик. Українка створила його з любов'ю в серці до рідних місць і
тугою за ними. І сюди приходить багато українців, щоб полегшити біль
ностальгії, який супроводжує нас на чужині...

Надія ФЕДЕЧКО, Бидгощ, Польща
 

За матеріалами сайту Жіночий порадник