Три домовини і безкінечна дорога до Канева: як хоронили Тараса Шевченка

22 травня виповнюється 257 років з часу перепоховання Тараса Шевченка у Каневі.
 
Лише через два з половиною місяці після смерті поета друзям вдалося виконати заповіт Кобзаря і поховати його в Україні. Спершу вони за власні гроші похоронили Тараса на Смоленському кладовищi в Санкт-Петербурзі.
 
— Напередодні своєї смерті, — розповідає Експрес-онлайн Зинаїда Тарахан-Береза, наукова співробітниця Шевченківського національного заповідника в Каневі. — У розмовi з близьким другом, художником Григорiєм Честахiвським поет висловив бажання, щоб після смерті його похоронили на Україні. Але зробити це на той час було складно.
 
В Російській імперії Тарас Шевченко був політичним злочинцем. Щоб перевезти його прах в Україну, потрібно було отримати дозвіл Міністерства внутрішніх справ. Тож в день смерті Кобзаря його друзі зібралися на квартирі найближчого товариша Шевченка Михайла Лазаревського. Тоді прийняли цілу програму з увічнення пам'яті поета. Одним з головних пунктів було перевезення праху померлого на Батьківщину.
 
Михайло Лазаревський просить міністра внутрішніх справ,  генерал-губернатора Петербурга, дати дозвіл. Через 58 днів домовину Шевченка, вкриту червоною китайкою, через усю столицю провели на Миколаївський вокзал. Попереду була Москва, церква Тихона-чудотворця на Арбаті. А далі, оскільки залізниці до Києва ще не було, домовину повезли кіньми. Шлях з Москви до Києва зайняв десять днів.
 
— А чому саме Канів обрали місцем останнього спочинку Кобзаря?
 
— Друзям Шевченка було важко визначитися, де саме похоронити Тараса Григоровича. До прибуття в Київ цього ніхто не знав. 
 
Шевченко був похований у трьох домовинах, одна з них була цинковою.
 
Супроводжували домовину Шевченка в Україну Григорій Честахівський і один з братів Лазаревських — Олександр. Вже в Києві, на квартирі Олександра Чалого, одного з перших біографів Шевченка, вирішили, що поета поховають в Каневі. 
 
Друзі вели доволі гостру дискусію. Спочатку хотіли похоронити його в Києві. Розглядали декілька місць — гора Щекавиця і Видубицький монастир. Але художник Григорій Честахiвський переказав почуті колись слова Шевченка — "Тихе пристанище і спокій найдеш коло Канева". Там він мріяв побудувати селянську хату під солом'яною стріхою, проект якої довго виношував.
 
— А як відбувалася сама церемонія перепоховання?
 
— У Києві домовину з прахом Шевченка поставили в церкві Різдва, що на Подолі. Жандармерія не хотіла, щоб прах Шевченка довго затримувався в Києві. Тож кияни лише один день могли прощатися з Кобзарем. Серед них були Микола Лисенко, Микола Драгоманов, Михайло Старицький та інші.  
 
А тим часом Григорій Честахівський домовився з київським пароплавством й зафрактував пароплав "Кременчук", який і повіз Шевченка до Канева Дніпром. Домовина була важка, але люди на руках несли її з церкви до пароплава. В Каневі труну з прахом Шевченка помістили в Успенському соборі.  Три дні канівчани могли прощатися з поетом.   
 
Шлях з Успенської церкви до Чернечої гори похоронної процесії був складний. Тоді сильно розлився Дніпро. Дорогу, що веде до Чернечої гори, підтопило. Прах Шевченка довелося везти канівськими лісами та горами. А це 15 верст. 
 
Заупокійну службу служив священик Успенського собору Гнат Мацкевич. Дівчата прийшли провести в останню путь Шевченка в українському національному одязі, вишиванках, віночках та стрічках. На Канівщині досі збереглася традиція, коли ховають парубка, дівчата одягають національний одяг. 
 
Саме дівчата тягли домовину через ліс. Про це згодом написав Григорій Честахівський. До самої Чернечої гори вони не дозволяли чоловікам їм допомагати. Сам Честахівський малював похоронну процесію, йдучи за нею. На малюнках він написав прізвища всіх дівчат, які везли тіло поета до могили. 
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram 
                                                                                                         
Богдан КУФРИК
 

ГОЛОВНІ НОВИНИ

18.10.2018
:
показати більше