Смолоскипи, танці на могилах і скорботні кольори: як хоронили родичів наші предки

Нещодавно в Чернігові на мисі Єлецької гори під час розкопок археологи виявили семиярусне кладовище, яке діяло з XIV по ХІХ століття. Науковці кажуть, що тут після монгольської навали сформувався християнський цвинтар. Могили перекривають і  прорізають одна одну, пише газета "Експрес".
 
А як ховали наших предків у різні історичні періоди?  Докладніше про це розповідає Оксана Дідківська-Воробієнко, культурологиня, засновниця арт-проекту "Естетика смерті", та священик Віктор Голубовський.
 
— Первісні люди клали мертвих у позу ембріона — ту, в якій вона прийшла у світ, — каже Оксана Дідківська Воробієнко. — Таким чином начебто замикалося коло життя. Ховали тіла переважно у печерах, біля яких жили.
 
Північні племена — варяги — ховали померлих воїнів на човнах. Інші народи, які жили на території України, разом із покійниками у могили клали різні предмети, що могли знадобитись "на тому світі". Це типово для багатьох язичницьких культур.
 
о. Віктор:
 
— Також тіла спалювали на вогнищі. Про це, зокрема, пише Нестор Літописець. Померлого омивали, вбирали у гарний одяг, рідні з ним прощалися. А на місці спалення звершувалася тризна — язичницький обряд із частуванням, співом, танцями і навіть військовими змаганнями! Це могло тривати й тиждень. Коли тіло згоряло, залишки збирали в окрему посудину та залишали на роздоріжжі в спеціальних стовпах.
 
— Що змінилося із поширенням християнства?
 
о. Віктор:
 
— Існуючий донині церковний чин похорону уклали в середині XVII століття. Спочилого християнина готують до поховання за прикладом погребіння Спасителя. У знак чистоти тіло омивають, вбирають у кращу одежу, складають руки на грудях. На шиї повинен бути хрестик, а в руках — іконка Божої Матері чи Спасителя, і також хрест. Поверх тіла стелиться погребальне покривало.
 
За церковною традицією, людину ховають на третій день після смерті. Вважається, що душа два дні перебуває біля свого тіла — і лише на третій іде на поклоніння Богові.
 
За поширеною в Україні православною традицією, небіжчиків ховають головою на захід. За церковним переданням, перед кінцем світу Христос прийде зі сходу. І коли він прийде — мертві повинні побачити Його обличчя, а Христос повинен побачити обличчя небіжчиків.  
 
До радянського періоду на могилах зазвичай ставили лише хрести (дерев'яні, залізні або кам'яні). Традиція гранітних пам'ятників із портретами померлих з'явилася вже в часи СРСР.
 
О. Дідківська-Воробієнко:
 
— Єдиних стандартів для поховання не було дуже довго, як і єдиного кольору, що символізував траур та жалобу. Це міг бути і чорний, і бордовий, і білий.
 
У селах ритуал поховання в ХІХ столітті все ще містив, окрім християнських, язичницькі елементи. На сільському кладовищі не було поділу місць за розрядами. Дворян із провінції зазвичай ховали поблизу їхнього маєтку.
 
У XIX столітті покійників ділили на сім розрядів, залежно від походження. Першорозрядного перевозили не менше як шість коней в ошатному катафалку, щонайменше 16 осіб несли смолоскипи. Ховали його найближче до церкви. А найдальше — біля огорожі — покійників сьомого розряду.
 
Були й кладовища, де переважно ховали заможних, наприклад, у Києві ХІХ століття — в урочищі Аскольдова могила. Його знесли у 1930-х роках як "надто буржуазне". 
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram 
 
Богданна МАРТИНИК, Сергій БОВКУН

ГОЛОВНІ НОВИНИ

18.11.2018
:
показати більше