Тонка гра українських розвідниць: деякі з них роками водили за ніс НКВС

На початку вересня в Україні відзначають День військової розвідки, пише газета Експрес. Відстежувати ворога, збирати інформацію про його сили та потужність — ось головне її завдання. Так було і колись — в українській історії дуже багато імен славних розвідників і розвідниць.
 
"У лавах ОУН та УПА діяло чимало жінок, серед них — розвідниці, — каже Руслан Забілий, історик, директор Музею-меморіалу жертв  окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького". — До жінок, які займалися розвідницькою діяльністю, окупанти ставилися з меншою підозрою".
 
—  Яку інформацію здобували розвідниці?
 
—  Про пересування ворога, зокрема, німецьких і радянських частин, його кількість, про арешти чи провокації, повідомляли про небезпеку. Крім того, передавали підпіллю дані про радянську владу -- наприклад, коли треба було довідатись склад місцевого компартійного осередку, чи з ким із місцевих жителів співпрацюють більшовики.
 
—  Чи бували випадки "подвійної гри", коли розвідниця працювала і на підпілля, і на чекістів?
 
—  Так, і нерідко. Наприклад, Людмила Фоя працювала машиністкою в оунівському підпіллі з 1941 року. У 1944 була заарештована, НКВС завербувало її як агента. Чекісти створили придуманий провід ОУН в центральній Україні, і відіслали Фою разом із нібито його членами до Волині — аби встановити контакти з реальними підпільниками. Проте агентка "Апрєльська" (псевдо, дане НКВС) зізналась ОУН, що вона завербована, і тоді Служба безпеки Організації українських націоналістів вирішила повернути ситуацію на свою користь.
 
Відтоді "Оксана" (псевдо Людмили в ОУН) передавала чекістам багато неправдивої інформації, водячи їх за ніс. Зокрема, з її допомогою було ліквідовано багатьох агентів НКВС. Також вона передавала хибну інформацію про місцезнаходження керівників підпільної боротьби. Така тонка гра вимагала неабиякого вміння. На жаль, чекісти запідозрили розвідницю в антирадянській діяльності. У 1950 році в лісах Рівненщини МГБ виявило групу повстанців, серед яких була і Людмила. Цей бій став для неї останнім.
 
—  Як ще жінки допомагати підпіллю?
 
—  Траплялося, що вони йшли попереду, розвідуючи територію, і, якщо була небезпека, повідомляли про це підпільників. До прикладу, нарівні з чоловіками у такі місії ходила й прикарпатська розвідниця УПА Галина Коханська (справжнє ім'я —  Ярослава Бульбан). Зі спогадів, це була безстрашна жінка, завжди у військовій формі та з пістолетом. До національно-визвольної боротьби вона долучилась у 17 років. У підпіллі була знана як "Орися". У своїх спогадах розвідниця писала, що звіти з інформацією мала надсилати двічі на місяць, "але у випадку зміни в складі німецьких гарнізонів чи підготовки акцій проти населення та УПА, треба негайно повідомляти...".
 
Ще одна вміла розвідниця, Катерина Зарицька, була особистою зв’язковою Романа Шухевича. Їй доручали особливо важливі завдання з контактування між членами Проводу. Саме вона організовувала криївки для "Чупринки" —  і не лише в лісі, а й у населених пунктах, контролювала пошту.
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram 
 
Олена КОВАЛЬСЬКА
 

ГОЛОВНІ НОВИНИ

21.10.2018
:
показати більше