Нові жертви псевдолікаря

...Коли мені телефонують потерпілі і розповідають про чергове шахрайство псевдолікаря Слюсарчука проти їхніх синів, я насамперед перепитую: “Вашого сина звати Андрій?”. І завжди чую здивоване: “Так! А звідки ви знаєте?”.
 

Знаю. Бо саме це чоловіче ім'я найчастіше чомусь простежується у великому списку жертв псевдолікаря Андрія Слюсарчука.
 

Журналісти “Експресу” продовжують досліджувати біографію та “лікарську практику” цієї людини — бездипломного шахрая, який пошив у дурні півкраїни, вихованця Бердичівського інтернату для розумово хворих дітей, а потім — учня Козятинського ПТУ, де його навчали на штукатура-плиточника.
 

Сьогодні ми хочемо детальніше проаналізувати найголовніше — схеми пошуку клієнтів, “лікування”, почерк судмедекспертів, які покривали вбивства псевдолікаря.
 

І ще раз підкреслюємо: псевдолікар — небезпечний. Він ні перед чим не зупиниться, бо звик до безкарності. Чуже горе для нього — потіха. Смерть людини? Йому все одно. Читайте уважно.


ЗАРОБІТОК НА ЛЮДСЬКОМУ ГОРІ
 

З кримінальної справи, яку порушили проти Слюсарчука у 1996 році, нам відомо, що спочатку це був дрібний шахрай, який виманював у хворих та їх родин гроші, обіцяючи вилікувати “дорогими ліками з Москви”.
 

Схема шахрайства була проста. Слюсарчук одягав білий лікарський халат, який постійно носив із собою у дипломаті й заходив у поліклініки та лікарні як лікар. Там він підходив до хворих й родичів, найдорожчі для яких люди знаходилися на смертнім ложі, та переконував їх, що він “геніальний лікар” й чітко знає, як вилікувати хворобу. Він добре знав: у біді люди хапаються за останню соломину — жити. Знав і користався тим.
 

Шахрай зрозумів: ніхто не придивлятиметься до печаток на його дипломах. От з дипломами й переборщив. Увійшов у смак й підробив їх не один, а два. Паспортів, судячи з усього, має також декілька.
 

Слюсарчук не боявся “погоріти” на безнадійно хворих. Діяв за принципом: викарабкається людина з лабет смерті сама — йому “плюс”. Усі говоритимуть, який “геніальний дохтор”. Помре — також не біда. У випадку смерті можна розвести руками й сказати, що “лікар — не Бог”. Та й психологічно родичі хворих уже були готові до смерті рідних, бо ж знали справжні діагнози. І знали, що рідна людина помирає. А тут — Слюсарчук давав останню надію.
 

Тож шахрай спокійнісінько “діставав” “дорогі ліки”, а насправді — маловідомі дешеві медичні препарати, які коштували копійки, й продавав родині хворих за великі гроші. Розраховуватися вимагав у доларах. Спершу брав скромно: 300—500 доларів. Та з часом псевдолікар зрозумів: аби врятувати життя найдорожчих, родина хворого готова була продавати майно і квартири. Тож апетит Слюсарчука зріс. Почав застосовувати психотропні препарати. Ще донедавна менше трьох тисяч доларів він за один “сеанс” уже не брав.
 

Аби “утвердитися” у народі як лікар, шахрай вирішив, що таблеток і ампул уже замало. Почав ставити крапельниці. Їх також носив у дипломаті. Процедури проводив вдома у потерпілих та в студентських кімнатах гуртожитку політехніки. Принцип ставлення крапельниці один: під'єднував систему до хворого, брав гроші і... зникав.

Якщо ж родичі хворого намагалися відшукати його по телефону, то кричав у відповідь, щоб не заважали, бо “на операції”. Або ж простіше — не брав слухавки.
 

З'ясувати, які саме препарати він вливав у вени хворих і здорових, — це вже робота не журналістів, а слідства. Речові докази ми зібрали.
 

Втім, цілком відомо, що у крапельницях, які Слюсарчук ставив людям, були далеко не вітаміни. Факти — річ уперта: є смерть Ірини Соколовської, коменданта гуртожитку, котра померла під час “лікарських процедур” шахрая Слюсарчука. Є й інші смерті, пряму причетність до яких псевдолікаря ще досліджують.
 

Добре вивчивши психологію хворих, він зрозумів: кожна людина боїться померти й готова за життя віддати все. А особливо у випадках, коли хворому не можуть поставити діагнозу і щось людину болить. Лікарі лікують, а воно — болить. Звичайно, що в такому випадку людина дуже швидко повірить у “смертельну хворобу”.
 

Тут працювала така схема заробітку. Уважно дивлячись людині у вічі, він твердо казав: “пухлина”, “рак”, “кіста мозку”. Далі — психологічне опрацювання: лікувати потрібно негайно, бо інакше — смерть. За місяць або максимум — за два. Звичайно, при тому додавав, що ніхто, окрім нього, не вилікує хворого, бо всі лікарі — “придурки, дебіли, тільки й думають, як гроші здерти, а не вилікувати”. Це діяло. Тож клієнтів шахраєві не бракувало.
 

Клієнтура йшла, петеушник з лікарським халатом у дипломаті та липовими дипломами лікаря почав шукати дорогу до лікарень.
 

Ще у 1993-му, у Новояворівську, де розпочав свій “трудовий шлях лікаря”, потерпілі зрозуміли, що мають справу з шахраєм. На столи міліції та прокуратури лягли заяви. І ось тоді шахрай усвідомив: людина — істота слабка, а особливо посадовці. Багато хто з них любить гроші та нетрадиційні оргії, до яких він звик ще в інтернаті.
Згодом шахрай наведе “потрібні” знайомства й стане бавитися вже не дешевими таблетками, а психотропними. Синтетичними наркотиками. А ще — на кафедрі інформаційних систем познайомиться з найсучаснішими комп'ютерними технологіями. І з того часу “жучки”, приховані відеозаписи стануть невід'ємною частиною його життя. “Я — мисливець. Хай краще Слюсарчук обминає десятою дорогою. Бо якщо зустріну на дорозі — пристрелю, як собаку. У мене рука не затремтить”, — так через вісім років скаже батько над сином-студентом, над яким проводив експерименти псевдолікар. Так кажуть нині багато батьків, чиї сини навчалися у багатьох вищих навчальних закладах. Своїх синів після “знайомства з Тихоновичем” вони рятували у психлікарнях...
 

І знову — тільки факти. Факти, де від горя людського, яке заподіяв людям псевдолікар, холоне в жилах кров...
 

“ГРОШІ, ЗІБРАНІ ПО ЦЕРКВАХ, ВІН ВЗЯВ З ОГИДОЮ”
 

...В оселі Катерини Коляди, що живе у селі Лаврики на Львівщині, пахне яблуками й бідністю. Усе багатство рано посивілої жінки — троє діточок. Два сини і донечка.

Сини, 14-річний Василько та 18-річний Андрійко, — гордість матері. І сльози гіркі. Похворіли її добрі діти. А псевдолікар Слюсарчук обібрав їх до ниточки.
 

— Я не міг стати вранці на п'ятки. Не міг більше грати у футбол, виступати на спортивних змаганнях за технікум. Ноги почали відмовляти, — Андрійко усміхається матері й просить не плакати. — Добре, що у нас не було більше для Слюсарчука грошей, а то й не знаю, чи ще після однієї його крапельниці я б жив. Й після тієї мені стало гірше, я вже не міг ходити й помітив, що сліпну...
 

Три роки Андрію Коляді, спортсмену, здоровому хлопчині, в якого раптом стали відмовляти ноги, медики не могли поставити діагнозу.
 

— 28 лікарів мене лікували. Слюсарчук був 29-м. Я вже не пам'ятаю, хто його нам нарадив, його телефон я знайшов в інтернеті, — розповідає Андрійко.
Третього вересня минулого року у студентській кімнаті гуртожитку політеху псевдолікар ставив хлопчині крапельницю. Андрійко міг там померти.
 

— Слюсарчук прив'язав крапельницю до боксерської груші, тикнув мені у вену голку й сказав, аби мама давала гроші. Перепитав, чи всі принесла? Почав рахувати й кричати, що ми “придурки, селюки й щоб наступного разу несли долари, а не сміття”, — хмурнішає юнак.
 

“Сміття” — це були гроші, які люди у церквах і діти у школах збирали на лікування дітей Катерини Коляди. Бо й молодший її син — Василько, ще донедавна затятий футболіст, також перестав ходити. Як і Андрійкові, медики не могли встановити діагнозу. У школярика розпухли ноги і руки. Він не вставав з ліжка майже рік.
 

— Мені під крапельницею стало погано. Рука на очах перетворилася у колоду. Мама почала шукати того Слюсарчука, але його не було. А якийсь хлопець, який був біля нас у кімнаті гуртожитку, сказав, що “професор на операції”. Я вже тоді зрозумів, що то не лікар, що то шахрайство, і сам би тоді його знайшов, але я не міг ходити.
 

За “лікування” старшого сина Андрійка Катерина Коляда заплатила псевдолікареві 37 тисяч гривень.


— Я питала його, що він капає у вену моєму синові, але Слюсарчук кричав, що “він — професор, а я — селючка, придуркувата, щоб не пхалася до лікарських справ, гляділа баняків”, — пані Катерина каже, що кожен день шукала “професора”, аби він сказав, чому синові погіршало. Але “професор” кричав їй, що “вони — придурки, а він — на операції”.
 

Та через місяць Слюсарчук став надзвонювати Катерині Коляді сам.
 

— Він наполягав, що треба поставити ще кілька крапельниць і купити в нього таблеток та ампул. Лякав нас: якщо Андрійко не пройде весь курс, то у нього відмовлять нирки і серце, й він помре.
 

У “чорнобильській” лікарні хлопчикам Катерини поставили правильний діагноз. В Андрійка — ювенільний артрит, у Василька — ювенільний ревматоїдний артрит.
 

Медики кажуть, що діти “переростуть” цей діагноз і зможуть ходити. Але для цього їм щомісячно потрібно колоти “Хуміру”. Цей медичний препарат входить до реєстру безкоштовних ліків. Та у лікарнях його для дітей “бідних” немає. Катерина сама купляє його синам. Два уколи на місяць для старшого сина коштують 30 тисяч гривень.

Ще 30 — для молодшого. Доходи родини — 1400 гривень, зарплата матері.
 

Аби віддати Слюсарчуку гроші, які він вимагав за “лікування”, Катерина змушена була брати кредит у банку. Сьогодні Василько віддав останній укол “Хуміри” старшому братику: “Я ще можу ходити, я ще можу терпіти, а Андрійкові без укола зовсім зле”...
 

“СЛЮСАРЧУК НАПОЛЯГАВ, ЩОБИ ЗРОБИТИ МОЄМУ СИНОВІ ПЕРЕСАДКУ ПЕЧІНКИ”
 

Жовтень 2010 року. Лікарня медичного інституту. У 27-річного Андрія Труханова медики підозрювали складну форму гепатиту. Лікарі Франції та Польщі діагноз спростували. Слюсарчук ж брався за... пересадку органів молодого чоловіка.
 

— Слюсарчук зайшов у палату, подивився на сина, запитав, скільки йому років і сказав до сина: “То вже все. Я тебе не врятую”. А тоді повернувся до мене й сказав так, аби син почув: “Готуйтеся до найгіршого”. Ярослав Трухан, житель Пустомитів, переконаний: його сина врятував Всевишній. Бо якщо б він повівся тоді на вмовини “професора-нейрохірурга”, то вже не мав би сина. Батько каже, що ніколи не пробачить тому шахраєві.
 

— Ви уявіть собі, як мені, батькові, чути, як той пройдисвіт каже моєму синові Андрієві, якому медики не могли поставити правильного діагнозу, що він помре до двох місяців?! Ви не уявляєте, що наша родина пережила.
 

Та це ще було не все, що почує Ярослав Трухан від “геніального професора”, якого нарадили йому для лікування сина знайомі високопосадовці.
 

— У коридорі Слюсарчук сказав мені, що сина може врятувати, але я маю швидко знайти 15—20 тисяч доларів, і тоді він пересадить синові печінку. Казав, що його печінка у дуже поганому стані і її потрібно терміново замінити на нову, інакше син помре. Казав, щоб збирати сина, везти його до Києва, й там він робитиме йому пересадку органів особисто, — пан Ярослав згадує, що Слюсарчук постійно наголошував на “терміновості” і смерті.

Він лякав людей смертю, ставив неіснуючі діагнози.
 

Ярослав Трухан нині дякує Богові, що не погодився тоді на вмовляння шахрая: “Я відчув серцем, що щось не так у тому “професорові”. Мене насторожило, що Слюсарчук, навіть не поглянувши на лабораторні аналізи, відразу почав говорити про пересадку внутрішніх органів. І його поведінка також насторожила. Він метушився, поводився неадекватно. У мене виникло враження, що він дбає не про життя і здоров'я хворого, а тільки про гроші”.
 

Пересадка органів — новий вид шахрайства у Слюсарчуковій “лікарській” практиці. Цей шахрай дуже добре знає, що таке пересадка органів, позаяк із цим питанням уже мав справу, і не раз.
 

СУДМЕДЕКСПЕРТ ДОПОМОЖЕ
 

У минулому номері “Експресу” ми детально описали смерть Ірини Соколовської, коменданта гуртожитку №14, котра померла там під час дев'ятого переливання крові, яке проводив псевдолікар Слюсарчук. У час, коли тіло померлої було в морзі, довідку про смерть виніс із приміщення моргу і віддав Наталі Соколовській, доньці померлої, особисто Слюсарчук.
 

Як пам'ятаємо, у тій довідці було зазначено: причина смерті не встановлена. А в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, яку виніс помічник прокурора Хомик В.П., через 77 днів після смерті коменданта вже значилося інше, а саме: “Смерть Ірини Соколовської настала внаслідок інфаркту міокарда”.
Спершу нас здивувало: як це досвідчений експерт не міг одразу встановити таку просту причину смерті? Адже при інфаркті є явні ознаки, які видно неозброєним оком — чіткий розрив на серці.
 

Сьогодні правоохоронці запевняють: минуло багато років, і дуже складно встановити справжню причину смерті Ірини Соколовської. Ні, панове. Не складно. Спитайте експерта Валерія Вечірка, 2001 року завідувача відділу експертизи обласного бюро судово-медичних експертиз, про справжні причини смерті коменданта гуртожитку “політеху”. І він усе вам розповість. Бо саме пан Вечірко очолював судово-медичну комісію, яка досліджувала причину смерті Ірини Соколовської.
 

Спитайте пана Вечірка: він сам особисто чи Слюсарчук особисто підмінювали здорове серце на серце з явними ознаками інфаркту?
 

Спитайте, панове правоохоронці, бо в експерта Вечірка дуже достойний досвід щодо підмінювання органів покійних та фальсифікації висновків стосовно причин їхньої смерті. Й не один раз цей експерт видавав свідоцтва, де причина смерті була такою, як вигідно було злочинцям. І навряд чи робив він це за “дякую”.
 

Саме цей експерт дав неправдивий висновок щодо смерті дитини. Саме через цей неправдивий висновок загинула ще одна дитина. 14-річну Василинку згвалтували і задушили, а експерт Вечірко написав, що... дівчинка померла від переохолодження.
 

Через півтора року на тому ж місці, де виявили Василинку, знайдуть згвалтованою і задушеною ще одну школярку. І пізніше слідчі скажуть: цього вбивства не було б, якщо б Вечірко не приховав справжньої причини смерті Василинки. Бо ще тоді, коли знайшли замордовану дівчинку, слідчі затримали гвалтівника-вбивцю. І відпустили, аби убивав далі. Відпустили, бо експерт Вечірко збрехав, а слідчі не мали підстав для затримання нелюда. Судово-медичний експерт Вечірко, який встановлював і “причину смерті Ірини Соколовської”, у ті роки “відзначився” ще в одній скандальній справі. Студента Костянтина Кенташа вбили, а експерт Вечірко сказав: “Суїцид...” І надав — як доказ — внутрішні органи родині потерпілих. Але... Молекулярно-генетичним аналізом ДНК встановлено, що тканини печінки померлому студентові не належать. Банка із законсервованими внутрішніми органами й досі вдома у згорьованої мами Костянтина Кенташа. Мати дотепер не знає правди. Як і донька Ірини Соколовської...
 

2008 року на вулиці знайшли мертвою 60-літню жінку з проламаним черепом. Експерт Вечірко сказав, що жінка померла від... інфаркту. Та колеги Вечірка сказали: “Стоп!”
 

...У телефонній розмові з нашою журналісткою, котра працювала під прикриттям, Слюсарчук особисто дав мобільний телефон Вечірка, сказавши, що це — надійна людина, яка дасть потрібні коментарі. Які його, Слюсарчука, вигородять. Не вигородять, пане Слюсарчук. Бо ви — убивця. І Вечірко вам більш ніколи не допоможе прикривати злочини. Проти нього вже теж порушено кримінальну справу.
 

До редакції й далі надходить інформація про нові шахрайства псевдолікаря Слюсарчука. Ми знаємо, що потерпілих багато. Їх тисячі. І знаємо те, як кожному із вас, хто зіткнувся з цим псевдолікарем, важко зізнатися у тому, що з вас познущалися, вас нахабно обдурили, залякали смертю та забрали останнє.
 

Сьогодні ми звертаємось до кожного зболеного серця: не мовчіть!
 

Не мовчіть, якщо ви стали жертвою псевдолікаря. Ми знаємо: сказати правду важко. Інколи незручно. Але вона нині конче потрібна всім нам. Потрібна, аби від того шахрайства вже більш не було обдурених, принижених, покалічених, убитих.
 

Телефони редакції: (032) 297-47-33, (032) 297-47-01.
 

Світлана МАРТИНЕЦЬ, фото Світлани Мартинець та з архіву
 

P.S. Редакція газети “Експрес” звертається до Олександра Аніщенка, міністра охорони здоров'я, і просить забезпечити 18-річного Андрія та 14-річного Василя Коляд (синів Катерини Коляди, котра постраждала від шахрайства псевдолікаря) медичним препаратом хуміра (humіra) для повного курсу лікування. Брати Коляди перебувають на лікуванні у Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі. Лікуючий лікар Я.Є. Бойко.

 

ГОЛОВНІ НОВИНИ

17.11.2018
:
16.11.2018
показати більше