Тут вчать воювати: один день найбільшого центру підготовки мобілізованих

Тут кожна хвилина особливо цінна. І навчання замість планових десять іноді тривають і 12, і 14 годин. Інструктори пояснюють - бійці самі просять, і ніхто їм не відмовляє.

Тисячі українців, що поповнюють сьогодні армійські лави у ході четвертої хвилі мобілізації, розпочинають з найпростішого - відпрацьовують навички стрільби та керування бойовими машинами.

Навчають мобілізованих викладачі військових вишів та офіцери, які мають за плечима досвід бойових дій - на жаль, не лише за кордоном. А базами для занять стали навчальні центри Збройних сил України, зокрема Міжнародний центр миротворчості та безпеки Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Його ще називають "Яворівський полігон" - він один з найбільших у Європі (його площа понад 36 тисяч гектарів).

Раніше тут неодноразово проводили міжнародні навчання за стандартами провідних країн світу, бо на полігоні є всі умови для підготовки бійців різних родів військ. А нині ресурси Міжнародного центру задіяли для навчання мобілізованих.

... При в'їзді на полігон - блокпост. Озброєні вартові уважно перевіряють документи. І лише після того дозволяють рухатися далі.

Зброя стара, та форма - новенька

... Поряд посеред поля - довгий стіл. За ним - кілька бійців на швидкість складають рушниці. Інструктор пильно стежить за своїми підопічними і не соромиться крикнути, якщо ті не справляються. "Не так робиш! А ти відійди, не стій перед цівкою рушниці, бо вона, бува, й незаряджена стріляє!"

За складання рушниці ставлять оцінки. Треба вкластися у 45, 50 чи 60 секунд. Тоді бійці й отримають, відповідно, "п'ятірку", "четвірку" або "трійку". А ось "двієчників" нема - не той час.

На сусідній дільниці зійшлися двоє кремезних "котигорошків" і намагаються звалити одне одного на землю. "Це заняття з рукопашного бою, - пояснюють військові. - Тренер дає настанови, як діяти, коли ворог підійшов упритул".

Відпрацьовують на полігоні і методи рукопашної боротьби

За пагорбом в окопах - кілька автоматників. Стріляють по мішенях із АК-74. Усі в касках та бронежилетах. Відстріляли - і, за наказом командира, бігцем на інші позиції.

Поруч із хлопчиськами, котрим на вигляд ледь за двадцять, - 54-річний старший лейтенант запасу Сергій Погореляк. Чоловік родом із Горлівки, півжиття прожив у столиці, працював будівельником. Пішов до армії добровольцем, аби використати свої навички артилериста у бою з ворогом.

Розповідає, що озброєння в армії з радянських часів не змінилося, а ось форма, каже, приємно здивувала. Розстібає новенький "піксель" (камуфляж, малюнок на якому виконано у дрібні квадратики), показує товщину бушлата, купу кишень та кишеньок. "Одяг легкий, але теплий", -- каже військовий.

У такий однострій, які шиють підприємства у Черкасах, Києві та Харкові, вдягнений кожен із призваних до війська. Мобілізованим видали утеплені польові бушлати, куртки і штани нового покрою й утеплені берци, а
ще -- термобілизну, кілька пар шкарпеток, онучі. І теплі рукавиці, шарф-балаклаву, дощовик, рушник, флягу, казанок, горня, ложку...

Солдати та сержанти також отримали утеплену канадську форму - темно-зелені однострої, які надягають поверх власної уніформи для захисту від сильних вітрів та морозів. Усе це добро можна спакувати у велетенський наплічник місткістю 55 літрів.

"А он там можна випити гарячого чаю, - армійський "старожил" показує на великий військовий намет, що за кількадесят метрів від окопів. - Ми займаємося у полі від 8-ї ранку до 19-ї, а інколи й довше. Щоби не
змерзнути, кожної години робимо кількахвилинні перерви на чай. На інших дільницях, буває, гарячий чай підвозять машиною".

40 пострілів за 20 секунд

Їдемо до наступної дільниці, де вправляються зі стрільби зі смертельних "Шмелів". На перший погляд, нічого надзвичайного - дві труби зеленого кольору вагою 22 кілограми. Бійці закидають їх собі на плече та займають позиції, прицілюються - і далі відбувається страшне.

"Ми готуємо вогнеметні підрозділи, які призначені для ураження бійців та легкоброньованої техніки на відстані до 600 - 1000 метрів, - розповідає керівник групи майор Юрій Федик. - Вогнемет при влучанні у ціль на 50 квадратних метрів знищує все живе! Якщо потрапляє у танк з відкритими люками, екіпаж згорає, бо температура може сягати до 3 тисяч градусів".

У мирний час вогнемет "Шмель" допомагає боротися з лавинами. Під час війни
- знищує легкоброньовану техніку ворога


А за пагорбом тренуються майбутні бійці артилерійських та ракетних військ. Ось реактивні системи залпового вогню "Гради" на базі "Урала", міномети, гаубиці й інша артилерія, з якої на сході країни бойовики поливають будинки мирних жителів. Українські артилеристи готуються дати їм відсіч.

Основне в артилерії, кажуть військові, - чітко навести приціл. Сучасні технічні новинки допомагають зробити це швидко й безпомильно. Та через високу вартість військові не можуть дозволити собі придбати таку апаратуру. Тож виручають волонтери - за зібрані кошти купують планшети чи ноутбуки, передають їх до Міноборони, де комп'ютери "фарширують" відповідними програмами і передають артилеристам.

"Гради" - жорстокі машини. Сорок пострілів здійснюють за 20 секунд. Площа ураження - квадратний кілометр, - розповідає бійцям інструктор. - Після того як відстрілялися, слід негайно втікати, бо противник засікає це місце і стріляє у відповідь".

Підготовка артилеристів - грунтовна, тож навчання триватимуть два тижні, і лише опісля почнуться стрільби.

Ось шестеро бійців готують до умовного бою гаубицю. Діють злагоджено і швидко, бо потрібно вкластися у норматив - 1,5 хвилини. "Тренуємося зранку й до вечора. Я служив іще за Союзу, нині пригадую, як усе робиться, - каже 43-річний Костянтин Костюк, коваль із Києва. - Я ще навесні просився до війська добровольцем - і лише зараз моє прохання почули".

"На кулях не економимо"

Уже за кількасот метрів дорогою між двома стінами з дерев чутно постріли -- стрекоче автомат, пахкає рушниця. На полях то тут, то там - невеликі групи людей у військових одностроях, що виконують різні
завдання: одні стріляють, інші складають і розскладають зброю.

Тут готують еліту Збройних сил - снайперів. Їхня зброя - снайперська гвинтівка Драгунова (СГД) - ще радянського виробництва, випущена 1984 року. Дальність стрільби - 1300 метрів.

"Вчимо стрілятии з відкритим та оптичним прицілом, по нерухомих та рухомих цілях, - каже капітан Олександр Кашуба. - Для навчання, а це не лише стрільба, а й заняття з тактико-технічних характеристик зброї, служба на блокпостах та в дозорі, маємо 26 діб. У радянській армії на снайперів навчали два роки, потім курс скоротили до півроку. В українській армії снайперська підготовка була майже відсутня. Три тижні на навчання - це надто стислий термін, проте ми розуміємо, що діється, тому працюємо у посиленому режимі".

Самі ж бійці кажуть, що на кулях не економлять. "У нас є нормативи: щоб пристріляти зброю, потрібно зробити чотири постріли. Якщо кулі лягли у круг в радіусі 8 сантиметрів - зброя в нормі, якщо ні -- треба підкручувати приціл, знову стріляти... Це копіткий процес".

Дехто зі снайперів має професійну підготовку ще з часів служби в армії, а дехто -- затятий мисливець.

"Мисливську зброю мені подарував батько, за 20 років полювань я навчився вправлятися з рушницею", -- хвалиться 44-річний Роман із Волині. Чоловік розстеляє плащ, займає позицію, стріляє. В "яблучко"!

Вальс на танках

Трохи далі - танкодром. Багатотонні БМП і танки, розконсервовані й відремонтовані після багатьох літ простою ганяють колами. Гігантські машини легко на швидкості долають перешкоди, що встановили на
їхньому шляху, та кружляють у "вальсі" навколо своєї осі!

Інструктори задоволені - серед призваних у ході четвертої хвилі мобілізації багато вправних водіїв. "Більшість хлопців кермували вантажівками, автобусами, а нині їм треба лише призвичаїтися до особливостей управління бовими машинами", - каже інструктор, водночас проводжаючи поглядом БМП-2, який, вправно покружлявши між стовпами, виїхав зі смуги перешкод, не зачепивши жодної.

"Техніка, хоч і з 1980-х років та старша, не підводить. Такі машини споживають чимало пального - 1,3 літра на кілометр, а норматив на одного мобілізованого - 5 кілометрів. Пального достатньо, на цьому не
економлять, - каже капітан Андрій Зварич. - Навчання розпочинається з ознайомлення з машиною, двигуном, а вже потім водії вчаться долати перешкоди. Для того на танкодромі, зокрема, створили "мінний" прохід".

І дрова є, й інтернет є

...Після навчань - відпочинок та обід. До слова, не всі мобілізовані живуть у казармах. Чверть із них оселили посеред полігону в наметовому містечку. В одному із трьох десятків наметів розміщена кухня, в іншому - умивальники, є їдальня, польові туалети.

"Житлові" намети вміщають по 25 осіб. Кожен має невеличкий "коридор", який можна щільно зачинити, тож зимовий вітер та мороз досередини не потрапляють. На ліжках - спальні мішки. "То волонтери постаралися", - розповідають хлопці.

Посеред "кімнати" -- дві пічки-"буржуйки", поряд -- акуратно складені дрова. Між пічками -- "господарська" зона: на шнурку сушать рушники, випрані шкарпетки, а внизу на спеціальних кілочках -- взуття.

У наметі є й електропостачання. "Ось розетка, тут можна підзарядити телефон. До слова, зв'язок хороший, при потребі можна скористатися й інтернетом у штабному приміщенні, - показує солдат. - Дрова нам
підвозять, залишається тільки їх порубати. На добу вистачає мішка чи двох".

Розпорядок дня суворий: підйом о 6-й ранку, о 7.30 -- сніданок. Потім усі на заняття аж до вечора, за винятком обіду, о 20-й вечеря, а відпочинок -- з 22 години. "На їжу не скаржимося, порції великі, хто хоче -- дають добавки", -- каже боєць з Хмельниччини.

Нині у наметовому містечку -- представники усієї країни, люди, різні за віком, фахом, освітою. "Спочатку земляки трималися разом, а за день-два всі познайомилися, заприятелювали, тож будь-яка напруга зникла, -- каже 35-річний Вадим, доброволець з Острога на Рівненщині. - Нас не змушують виконувати непотрібні завдання. Жодної дідівщини. Більшість з тих, з ким я спілкувався, прийшли сюди добровільно, тому й атмосфера зовсім інша -- більш демократична, аніж раніше.

А з іншого боку -- помітна жорстка самодисципліна. Зрештою, кожен із нас хоче отримати максимум знань та навичків, бо вже скоро вони згодяться для захисту рідної землі".

Юлія СЛАВІНСЬКА, газета "Експрес"

Фото автора та Євгена Кравса
 

Найважливіше

20.02.2019
:
Пригоди

У квітні 2014 року вони брали участь у захопленні приміщення Харківської обласної ради та облдержадміністрації.

20.02
Cтиль життя
Я боюся пір’я/комах/змій/закритих приміщень: історії людей, що живуть із фобіями

Фобія - це не просто страх. Це - неконтрольований страх, на який не має раціональної причини.

20.02
Актуальне
Українська — не сільська. Про стереотип, який нав'язали в часи Російської імперії

Тривалий час панувала ідеологія зверхності російської мови, застосовувалися найпотужніші важелі поступової русифікації, - констатують дослідники.

20.02
Актуальне

Безпритульні собаки накинулись на потерпілу, повалили на землю. Лікування травм зайняло три місяці.

20.02
19.02.2019
Cтиль життя
Актор Остап Вакулюк - про роботу із Кшиштофом Зануссі під час зйомок фільму Ефір

Українець каже, культовий режисер просив його розмовляти польською з українським акцентом.

19.02
Актуальне
Мрії, що обірвалися. Історії героїв Небесної сотні

Кожен із них мав мрії, будував плани на майбутнє, малював в уяві свій маленький світ. Не судилося.

19.02
Дискусії
Чи справді між вірою в Бога і бідністю є міцний зв'язок?

Дослідження свідчать, що серед людей з невеликими доходами більше віруючих. Але, можливо, що сильніша віра, то менше багатства?

19.02
Актуальне
Досвід: я попрацювала агентом із нерухомості. Більше на таке нізащо не погоджуся

У ріелторів свої правила і методи роботи. “Коли продаєш квартиру - треба говорити правду, а коли здаєш в оренду - брехати”, - кажуть вони.

19.02
Актуальне

Декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік викладачам-репетиторам слід подати до 1 травня.

19.02
18.02.2019
Cтиль життя
36 запитань для вас і вашого партнера

Відверті відповіді на них допоможуть краще зрозуміти людину. Метод працює як щодо молодих, так і зрілих пар.

18.02
показати більше