Вчені висунули оригінальну версію вимирання одного з видів давніх людей

У неандертальців, які вимерли багато тисяч років тому, очі були набагато більші за наші. Чи стала ця особливість причиною їхнього зникнення з лиця Землі, дізнавалася оглядачка Бі-Бі-Сі Earth.

З живим неандертальцем нам ніколи не зустрітися. Вони вимерли тисячі років тому. Єдине, що ми можемо зробити, - це за знайденими під час розкопок рештками реконструювати їхній зовнішній вигляд.

Багато в чому неандертальці були схожі на нас - настільки, що два людські види часто схрещувалися.

Але були й відмінності. Насамперед помітна одна з них: у неандертальців були дуже великі очі.

Здавалося б, великі очі - це добре. Судячи з усього неандертальці бачили краще за нас. Однак існує теорія (щоправда, суперечлива), що саме великі очні яблука зіграли ключову роль у зникненні неандертальців.

Неандертальці жили на Землі задовго до людини. З'явившись близько 250 тисяч років тому, вони розселилися по нинішній території Європи і Азії.

Наш вид - людина розумна - з'явився в Африці близько 200 тисяч років тому. Приблизно 45 тисяч років тому люди добралися до території сучасної Європи, і виявили, що вона населена неандертальцями.

Згідно з нещодавно опублікованими даними, обидва види співіснували протягом 5 тисяч років. Потім - можливо, близько 40 тисяч років тому - неандертальці зникли.

У 2013 році група вчених під керівництвом Ейлунеда Пірса з Оксфордського університету висунули сміливу гіпотезу: неандертальці вимерли через те, що у них були великі очі.

Порівнявши черепи неандертальців і сучасних людей, Пірс виявив, що у перших більшими були не тільки очні яблука, а й зорові центри головного мозку. Через великий розмір очей істотна частина мозку неандертальців відповідала за обробку зорової інформації.

За припущенням Пірса, неандертальці заплатили за це високу ціну - інші відділи їхнього мозку, повинні були бути відносно менше, що негативно позначалося на їхній здатності до соціалізації.

"Оскільки неандертальці виникли в більш високих широтах, ніж люди і, відповідно, були в цілому більше сучасної людини, за обробку зорової інформації і управління опорно-руховою системою у них повинні були відповідати більш великі ділянки головного мозку", - пояснював Пірс після виходу наукової роботи.

"Таким чином, області мозку, які відповідали у них за інші функції, такі як соціалізація, мали бути пропорційно меншими за розмірами", - наголошує вчений.

Згідно з теорією Пірса, неандертальцям - на відміну від людей - просто не вистачало мозку на те, щоб створювати складні соціальні зв'язки.

З цієї причини в ситуаціях серйозної небезпеки для виду - кліматичні зміни або конкуренція з боку людини - вони опинялися в програшному становищі.

У таких випадках дуже важлива командна робота. Оскільки неандертальці не були здатні створювати великі соціальні групи, то вони не могли розраховувати й на необхідну їм підтримку з боку інших представників свого виду.

Ми всі періодично звертаємося за допомогою до друзів, але, здається, у неандертальців друзів було занадто мало.

"Головне в зоровій системі - не розмір зіниці, а площа сітківки на внутрішній поверхні очного яблука", - пояснює співавтор Пірса Робін Данбар, також з Оксфордського університету.

Важливість сітківки пояснюється тим, що вона реєструє весь обсяг світла, яке потрапляє в око.

Неандертальці жили в північних широтах, де освітлення було відносно слабким, тому великі очні яблука, швидше за все, допомагали їм бачити краще.

Наш вид виник в Африці, де браку сонячного світла немає. Відповідно, людині не були потрібні ані великі очі, ані потужна система обробки зорової інформації.

Замість цього у нас більше розвинулися лобові частки головного мозку, що дозволили нам жити більш складним соціальним життям.

Ця теорія є досить стрункою, але деякі біологи вважають її непереконливою.

Згідно з гіпотезою, опублікованою нещодавно в "Американському журналі фізичної антропології", великі очі неандертальців не мали відношення до їхнього зникнення.

Доцент університету Вісконсіна в Медісоні Джон Хоукс з колегами вивчив 18 сучасних видів приматів, намагаючись з'ясувати, чи пов'язаний розмір їхніх очниць з розмірами соціальних груп, які вони здатні створювати.

Вчені дійшли висновку, що саме примати з великими очима створюють більші за розмірами соціальні групи, а не навпаки.

"Розмір очних яблук взагалі не має жодного стосунку до соціалізації", - підсумував доцент Хоукс.

Щоб зрозуміти, наскільки успішно неандертальці вміли соціалізуватися, було б логічніше звернути увагу на результати археологічних розкопок, зазначає Хоукс.

А вони якраз вказують на те, що неандертальці були радше майстрами спілкування, ніж соціально непристосованими одинаками.

Є й інші причини ставити теорію Пірса і Данбар під сумнів.

Неандертальці в цілому були більшими за розмірами, ніж людина сучасна. Можливо, й їхні очі - як і все обличчя в цілому - були пропорційно більшими.

У 2012 році Пірс і Данбар опублікували роботу, згідно з якою у деяких сучасних людей, які живуть у високих широтах, розміри очних яблук також більше, ніж в середньому у людини розумної.

Однак, наскільки відомо, відділи їхнього головного мозку, які не відповідають за обробку зорової інформації, не дрібніші, ніж у решти людей.

"Фактично розмір очей нічого нам не говорить про когнітивні здібності нинішніх людей", - зазначає Хоукс.

Ситуацію також ускладнює й те, що різні відділи мозку взаємопов'язані. Зорова зона кори бере участь в обробці зорової інформації, але не від неї однієї залежить, як ми бачимо навколишній світ.

Те, як ми сприймаємо побачене, частково залежить і від того, що ми вже знаємо про світ. Наприклад, спогади тісно пов'язані з емоціями.

За всі ці когнітивні процеси відповідають різні відділи мозку, і у всіх них бере участь зір. Іншими словами, зір і когнітивна діяльність невіддільні одне від одного.

Ці дві функції взаємопов'язані, говорить Роберт Бартон з британського, чиї дослідження не пов'язані ні з працями Пірса і Данбар, ні з працями Хоукса.

У 1998 році дослідник із Даремського університету у Великій Британії Роберт Бартон оприлюднив роботу, в якій показав, що більший зоровий відділ мозку сприяє збільшенню, а не зменшенню інших його відділів.

Річ у тім, що при перинному сприйнятті будь-якого предмета інформація про нього проектується на кілька відділів мозку водночас.

"Важко сказати, які ділянки кори головного мозку не пов'язані із зором", - наголошує Бартон.

Нарешті, великі очі дійсно підвищують світлочутливість при низькому освітленні. Саме з цієї причини у багатьох видів тварин, які ведуть нічний спосіб життя, великі очні яблука.

Однак здатність зорової системи обробляти сприйняту інформацію визначається не обсягом світла, що потрапляє в око, а необхідністю розрізняти дрібні деталі, каже Бартон.

За його словами, Пірс в своєму дослідженні не розрізняє зорову активність і здатність бачити при низькому освітленні.

"Чутливість описується елементарними законами оптики", - говорить Бартон, додаючи, що підвищена світлочутливість ніяк не пов'язана зі здатністю мозку обробляти зорову інформацію.

Цей висновок можна проілюструвати на прикладі таких нічних приматів, як лорієподібні. У них дуже великі очні яблука, але зорова зона кори при цьому пропорційно не більша.

Якщо Бартон має рацію, виходить, що гіпотеза Пірса і Данбар є хибною.

Великі очі неандертальців, можливо, і забезпечили їм перевагу при виживанні в регіонах із слабким освітленням, але не обов'язково саме вони призвели в підсумку до зникнення цього виду.

ГОЛОВНІ НОВИНИ

14.12.2018
:
показати більше