Заробітчанка з України розповіла про свій складний життєвий шлях

"Рано чи пізно кожна людина запитує себе: для чого я прийшла в цей світ? Що я залишу по собі? Чому саме мені так? Одні шукають відповіді, інші байдуже вдовольняються тим, що їм дарує життя. А воно настільки цікаве і настільки складне, дарує нам то приємні хвилини, то біль, то переживання, що ми рідко задумуємося над тим, що все у цьому світі взаємопов'язане і тісно переплітається. Але життя вчить падати й підійматися, падати й знову підійматися...", - розповідає журналу "Порадник жіночий" Наталя Гоца.

З впертого хлопчиська - у відмінниці!

"Народилася я в старовинному містечку Зборів, у сім'ї вчителів. Я була четвертою. Первісток моїх батьків, Ярослав, помер від пневмонії, яку в далекому 1951 році не вміли добре лікувати. Згодом тато чекав народження ще сина, а народжувалися дівчата, може, тому за духом і поведінкою я росла впертим хлопчиськом. У початкових класах не хотіла вчитися, бешкетувала, билася, а ще відчувала, що мене не любить моя перша вчителька... І перша парта як покарання ніяк не допомагала їй мене перевиховати. Аж в четвертому класі, коли нас перевели на "всіх вчителів", я відчула себе маленькою людиною, впевненою у собі, і я з розбишаки стала відмінницею", - розповідає жінка.

Батьки-педагоги, пригадує пані Наталя, старалися з усіх сил дати донькам правильне виховання. Дві старші сестри навчалися у музичній школі, то й вона, повинна була грати складні гамми.

"А мені б на ковзанах покататися або чкурнути на озеро. Але треба, то треба, ходила й на бандуру, і на фортепіано. Але... безрезультатно! Тільки танці й спорт мене задовольняли. Пригадую, яка була щаслива, коли нарешті виборола своє право займатися тим, що мені до душі - скелелазіння, спелеорієнтування - то було моє. Перші місця у змаганнях додавали сили й впевненності.

Одного разу тато сказав: "Ану, дівчата, хто буде вчитися вишивати? Кожна дівчина собі на весілля повинна вишити рушник сама!" Доки старші сестри думали, я взялася до роботи, і вчив мене класти хрестики саме тато. Тож я собі рушник весільний вишила, а як донечка підросла, то і їй. А синові на весілля вишила сорочку в далекій чужині. На самому весіллі її вручила, і ми, три сестри, ще й заспівали пісню, слова якої прийшли до мене, коли я її шила, а музику придумала середуща сестра. Тож усі таланти, які батько нам прививав, знадобилися! За роки чужини вишила 15 сорочок, а в цьому році закінчила в Італії курси й тепер творю ще й коралі", - веде далі жінка.

Кохання зі Зборова у львівському трамваї

"Думаю, кожна дівчина ще з дитинства думає: а якою я буду, коли виходитиму заміж? І яке воно, доросле життя? А доросле життя, то вже серйозна тема. Тут, як з музичних уроків, не утечеш ні на ковзанку, ні на річку. Пригадую, коли дівчиною не пішла на проводи в армію до свого хлопця, бо відчувала серцем - це не моє... І вже коли навчалася у Львівському університеті імені Івана Франка (де здобувала фах спеціаліста з механізованої обробки економічної інформації), на четвертому курсі, мене знайшло моє кохання. Я бігла з пар, і на ходу заскочила в трамвай. Ростом я маленька, тож підскочила, щоб вхопитися за верхню перекладину, і тут сильна рука накрила впевнено мою, я підвела очі й побачила... два сині джерельця. Цього, Грузчика, як називали його всі друзі, я знала давно. Він з мого міста, вчився у нашій школі, на два роки старший. Ми разом їздили на змагання, навіть одного разу йшли в парі в печері Млинки і вибороли перше місце, він вчив мене кататися на ковзанах... І це все про мого теперішнього чоловіка - Володимира. Тоді він повертався із свого місця служби, куди їздив за характеристикою, щоб вступати в медінститут, на цей раз вже втретє. А називали його друзі Грузчиком, бо не вступивши, пішов працювати вантажником (грузчиком) на виробничий комбінат. Але таки згодом вступив, і вивчився на лікаря, і хоч нині вже на пенсії, а й далі працює, бо казали його колеги - нам без нього ніяк!

Ми разом вже багато років. А тоді все було не таким безхмарним... Його батьки спершу не хотіли, щоб він одружувався зі мною. Але потім Володимир мені зізнався, що ще в школі знав, що я стану його дружиною. А я все життя дякувала своїй свекрусі за сина. І найцікавіше, що моя свекруха мала ім'я Наталя, я також Наталя, і Бог мені дав невістку Наталю. То я їй сказала: "Не кажи мені "мама", бо не я тебе народила, не кремпуйся! Я хочу бути тобі такою свекрухою, яку мала я.

Це нині молодим на весілля дарують хтозна-що, а тоді, в далекому 1980 році, ми відгуляли за позичені гроші, і потім все до копієчки віддали, зате світилися від щастя. І аж через два роки мені тато подарував швейну машинку, яка так мене рятувала. Часи були непрості, чоловік був студентом. Кожного ранку я намащувала смальцем дві скибки хліба, поверх кружальцями цибуля і все... Ми сім років жили з моїми батьками. Ще з нами жила старша сестра з чоловіком і середуща теж з чоловіком, і всі мали по двоє дітей. Усього - 14 душ у хаті!

Нашим батькам друзі, сусіди дивувалися - як можна так дружно жити, такою великою родиною? А ми жили, батьки все робили для того, щоб був мир і злагода: як до роботи, то всі гуртом, як до пісні чи коляди - то всією родиною!

...1990-ті роки були не прості, то були роки на виживання. З роботи звільнилася сама, не витримувала натиску директора, що казав: "Кому не подобається - бери свій тризуб і викидай гній в колгоспі". І порятунок був - базар. Тернопіль від нас за 36 кілометрів, раненько - підйом, на візочок дві величезні сумки і до роботи. Щоб втриматися нам, приїжджим, треба було чергувати ночами, креслити кожен своє місце, і до приходу тернопільських ми вже всі мали товар розкладений на розкладачках. А потім з торбами додому. Щастя, що діти вже біля зупинки чекали, щоб допомогти до гуртожитку, на четвертий поверх винести сумки. А як їздила за товаром за кордон, то Ростик і Олюня з торбами мене підміняли на базарі. Так змалку вчилися виживати.

Щоб збудувати хату, потрібні великі гроші. Але тепер я знаю на своїй власні шкірі, так, гроші потрібні, але коли є величезне бажання і сила волі, а ще й голова на плечах, то при Божій допомозі все робиться. Навпроти батькової хати мали розвалити старе приміщення міської ради, то батько пішов до голови й попросив дозволу обчистити цеглу й купити її. То був наш перший придбаний будівельний матеріал на майбутню хату - за 30 карбованців. А питання з місцем вирішилося саме собою. Недалеко вирішили будувати нову лікарню, а навпроти, через став, була хата батьків мого чоловіка, і поруч старезний величезний сад, ще дідусь Яків колись садив. Ближче до дороги все було залито водою і росла лепеха. І хлопці-водії, які вивозили землю, запропонували засипати той садок, щоб зробити файний город, захотіли бензин зекономити. Старі яблуньки, груші, сливи розсипались як порох... І після того, як було насипано шар землі товщиною понад метр, його втрамбували. Вийшла ділянка на славу. То тепер будуються за два-три роки... А ми самі копали фундамент, самі заливали... Тато зробив для мене і сестри спеціальні ноші на розчин. Нині маємо своє родинне гніздо, де двері завжди відчинені й для друзів, і для родини. Тато навчив нас змалку - ніхто з хати не має вийти непочастований.

Я працювала понад силу. За товаром їздила щотижня у  Варшаву, тобто ніч дороги, скупилися і назад, і далі підйом в 6 ранку, наготувати їжі для господарки, прополоти, насікти, запарити комбікорм, все вимішати - 40 літрів баняк. І на базар... після базару - городи і все решта... Неділя - та ж процедура. І так з дня у день, ні неділі, ні свята" - сповідається Наталя Гоца.

Важка недуга й непоправна втрата...

Важка фізична праця, емоційне перенапруження призвели до того, що жінка у досить молодому віці пережила мікроінсульт. Реанімація, лікарня, ліки... Лише вчасна допомога чоловіка-медика врятувала жінці життя і здоров’я.

"Життя біжить, ні - життя летить! Діти попідростали, як дати хліб у руки? Де набрати грошей на навчання? А син захотів бути, як тато - лікарем. Батько був проти, бо, по-перше, не було грошей, а по-друге, казав - важка і невдячна справа... Тоді я їм обидвом сказала, що буду траву гризти, але дам освіту ту, яку хоче моя дитина", - каже пані Наталя.

Їхати жінка планувала разом з подругою дитинства, що залишилася без засобів існування з малими дітьми на руках.

"Разом на візи чекали, мені нема (аж півроку минуло), а подрузі таке щастя - за місяць все готово. Кажу їй: "Не хвилюйся, дівчата тебе зустрінуть, а потім і мене будете стрічати!"

Відправила її, а сама вдома - робота, діти, справи. Працюю, а в голові думки одна одну наздоганяють - напевне, вони вже добралися до кордону... Ну стоять на кордоні... 5, 6, 10 годин... Напевне, вже в Польщі... І так чекаю телефонного дзвінка, як домовилися.

А за декілька годин телефон задзвонив таки. У слухавці чую ніби якісь голоси, а він мовчить. Запитую, що сталося? Потім голосніше, а потім вже й кричу: "Що сталося?"

- "Немає..."

- "Що - немає???"

- "Дівчат немає... Розбилися... Була аварія... Чоловік, що сидів попереду, і їх двоє, загинули на місці", - пригадує з розпукою жінка.

"Це був шок... Я не знала, що робити. Як передати діточкам, старенькiй матусі моєї подруги страшну звістку про те, що сталося непоправне?

Пригадую, коли вже були готові документи, напередодні поїздки подруга щасливим голосом розповіла мені свій сон: "Мені приснилася велика і світла кімната, така сяюча. I я так зраділа, от поїду, зароблю грошей і куплю свою хату, десь недалеко коло вас, у рідному Зборові..." Так, тепер вона має хату, світлу і сонячну... Високо в небесах..." - говорить Наталя.

А мама подруги, тітка Ніна перед відходом автобуса поклала доньці у кишеню листа і попросила прочитати його на місці, коли приїде. Так він і залишився не прочитаним. У ньому йшлося про те, щоб донька не хвилювалася за неї, щоб хоч згадувала... Мама з нею як слiд i не попрощалася, адже не думала і гадки не мала, що щось недобре трапиться не з нею, а з донькою. I Наталя планувала їхати разом з нею, якби одночасно візи отримали...

"Й пішли шукати долю мами..."

...Після пережитого: і хвороби, і смерті подруги, пані Наталя таки поїхала в Італію. Ніби недавно, ніби вчора, а вже минуло 15 років! Аж страшно уявити, третина життя без сім'ї, без дітей.

"Й пішли шукати долю мами... Самі у найми записались, у золоті клітки сховались, і тяжко нести, гірко відректись, О Боже, поможи спастись!" - пригадує пані Наталя свої вірші.

Зате тепер тато гордий, що син пішов по його стопах, та й школу добру пройшов поруч. У родині двоє анестезіологів-реаніматологів рятують, допомагають людям... Не робота, а фронт суцільний, ні дня, ні ночі...

"Це до мене дійшло згодом, а раніше, коли молода була, постійно злилася, що чоловік не має часу мені допомагати ні на городі, ні в господарствi, ні в торгівлі. Пригадую, як одного разу вмовила, щоби поїхав з моїми товаришками у Варшаву, то поки він стеріг сумки, хтось штовхнув, щось запитав, і моя сумка "тю-тю на Воркутю", як любив казати мій тато. Вкрали! Словом: хто народився повзати, літати не буде, як лікар - то не торгаш! А одного разу в Італії ми допомагали готувати обід у священика, бо приїхав владика Йосип Мілян. І заходить до нас на кухню владика і дякує за смачний обід: кладе руку на голову, благословляє і кожну запитує, звідкiля. Ось і я кажу, що зі Зборова. А вiн розповідає: "О, я Зборів пам’ятаю, бо стався якось випадок на дорозі, і нашого брата-монаха доправили у тамтешню лікарню. На життя надії було мало, всі молилися, а молоденький білявий лікар п'ять діб не відходив від нього, і диво - монах вижив". Я тихо шепочу: "То мій чоловік, Володимир". Владика поцілував мене... Тож треба, за 1 500 кілометрів, на чужині, через стільки років почути слова вдячності!

Донечка, моя доця Олюня – моя розрадниця, моя помічниця, моя щира і вірна подруга! Життя змусило її пекти хліб у свої 10 років, а коли навчалася в педагогічному університеті, то всю господарку тримала на своїх плечах. Нині має трьох козаків: 10-річного Олексія, 4-річного Костянтина і найменшенького, нашу потіху, Андрійка, якому лише 3 місяці. Мій тато навчив Олю пасічникувати, бо він пасічник iз 45-річним стажем. А дочка вже старших за себе виховує. У сина підростають дві донечки: Анастасії - 11 років, а Варварі - чотири.

Чи життя важке? Так, важке! Чи життя прекрасне? Так, прекрасне! Звiсно, випали різні випробовування, доля нас гартувала. Але і чужина нам була дана не просто так... Хтось тут відшукав ту вузеньку і тернисту дорогу, дорогу до Бога. Чимало жінок-заробітчан від дикої ностальгії почали писати вірші... Хто не відчув гіркоти заробленого хліба в чужині, не зрозуміє, через які випробування, приниження, нервові стреси ми пройшли... А я дякую Боговi за все-все", - резюмує Наталя Гоца.

Анна ПЕТРОЧЕНКО, "Порадник жіночий".

Фото з архіву.

Думка
Андрій Кокотюха, письменник

Підхід очільниці МОН щодо навчання у початкових класах нагадує мені радянську практику.

28.01
Подробиці
Скрін з відео rothco.ie

Новітні технології розкрили давню таємницю. Зловмисники, яким вдалося вирватися з найнадійнішої тюрми, ще можуть бути живі.

27.01
Подробиці
Фото УНІАН

Що вигадують окупанти і як на це реагують у штабі ООС.

27.01
Подробиці

Після приходу до влади Трамп став вірним союзником прихильників заборони абортів в США.

27.01
Подробиці
Фото kremlin.ru

Які наслідки може мати призначення колишнього віцепрем'єра Росії заступником керівника адміністрації Путіна.

27.01
Історія
Логотип УВУ

Заснований 99 років тому Український вільний університет за час свого існування перебував на території трьох держав, але навчання у ньому велося українською мовою.

27.01
Cтиль життя
Фото зі сторінки Recording Academy в Facebook

Хто з іменитих виконавців отримав престижну премію і для кого ця статуетка стала цілковитою несподіванкою?

27.01
Здоров'я
Фото зі сторінки Тедроса Адханома Гебрейєса у Facebook

У Піднебесній платитимуть 145 доларів за повідомлення про людей, у яких проявляються ознаки небезпечного захворювання.

27.01
Подробиці
Фото зі сторінки Л. Забуранної у Facebook

Про оскарження повноважень російської делегації та спроби запобігти обранню віцепрезидентом Асамблеї представника від РФ.

27.01
Cпорт
Фото зі сторінки Кобі Браянта у Facebook

Що відомо про трагедію і як сприйняли цю втрату колеги Браянта?

27.01
Подробиці
Фото зі сторінки Gintaras Ginciukas у Facebook

Рятувальники продовжують пошукові роботи. Шансів знайти живих усе менше.

27.01
Подробиці

Як покарають правоохоронців, що протиправно зняли пристрій з Вадима Альперіна, і що каже про ситуацію його адвокат.

27.01
Подробиці
Фото depositphotos.com

Якщо не вдаватись до захисних заходів, гризуни можуть загрожувати майбутньому врожаю, кажуть фахівці.

27.01
Cтиль життя
Фото Ярослава Станчака

Про містику й екстрим у роботі, найдешевший спосіб доброго самопочуття та любов до собак.

26.01
Подробиці

80-річний Василь Ототюк задекламува 547 поезій за 11 годин і 39 хвилин.

26.01
Судові історії
Фото pixabay.com

Раніше СБУ розпочала проти нього кримінальне провадження. А нещодавно відбувся суд.

25.01
Подробиці

Якщо дитина, якій нема 16 років, гуляє чи розважається вночі сама, її батькам загрожує адміністративна відповідальність.

25.01
Cтиль життя
Фото зі сторінки Symbolon. Центр середньовічних та ранньомодерних студій у Facebook

Реставрація "Поклоніння таємничому агнцю" виявила первісне зображення, яке здивувало мистецтвознавців і викликало суперечки.

24.01
Подробиці
Фото зі сторінки ДП Стивідорна компанія Ольвія у Facebook

Подробиці концесійного конкурсу, у якому переміг QTerminals, і особливості майбутньої співпраці між сторонами.

24.01
Cпорт
Фото wikimedia.org

Вона почала займатися тенісом у 7 років, а в 12 - стала наймолодшою фіналісткою дівчачих змагань на Відкритому чемпіонаті США.

24.01
Подробиці

У Держдепі США обіцяють, що у вагітних жінок, які справді вирушають до США з діловими цілями, проблем із отриманням дозволу на в'їзд не буде.

24.01
Подробиці
Так тепер виглядає узбережжя поблизу Барселони

Місцями швидкість вітру сягала до 100 км/год, а висота хвиль у прибережній зоні становила до 5−7 метрів.

24.01
Подробиці
Фото зі сторінки Нафтогазу у Twitter

Що передбачає цей механізм і які його переваги.

24.01
Подробиці
Фото pixabay.com

Як Мінкульт пропонує боротися з дезінформацією та чому в Європі занепокоєні цим законопроектом?

24.01
Подробиці
Фото зі сторінки Урсули фон дер Ляєн у Twitter

Коли Велика Британія припинить членство у ЄС і які незручності прогнозують на початку її виходу із Євроспільноти.

24.01
Політика

Стратегічно такий союз суперечить національним інтересам нашої країни, кажуть експерти.

24.01
Подробиці

Досі наша країна вважалася найбільшим європейським експортером м'яса птиці.

24.01
Подробиці
Фото pixabay.com

Деталі угоди, підписаної українською і німецькою стороною в Давосі.

24.01
показати більше