Грін-Вуд. Як американський цвинтар став місцем веселощів та розваг (фото)

Те, що американці тотально відрізняються від нас, я припускала давно. Вкотре переконалась у цьому, коли прийшла на легендарне кладовище Грін-вуд у Нью-Йорку у поминальний тиждень  — однак потрапила не у місце вічної скорботи, а наче у веселий парк розваг!
 
...Наш туристичний автобус починає "мандрівку у потойбіччя". Від широких алей до могил помічаю вимощені пішохідні вулички, названі цілком в американському дусі: "Дерев'яний ящик", "Солодка жувальна гумка", "Снігова кулька" чи "Провулок серенад". Як тут повірити, що ти на цвинтарі? Яскраво-зелені галявини, каплички та кам'яні склепи, схожі на велетенські іграшкові будиночки. Чотири чималі озера з фонтанами, ставок, де плавають качки й лебеді...
 
"Пішов порибалити"
 
"У Грін-вуді можна красиво й цікаво провести вік-енд,  — каже екскурсоводка Доріс, що зустріла нас біля готичної арки при вході на цвинтар.  — Ці пагорби, звідки видно чудові краєвиди Манхеттена, були місцем боротьби за незалежність Америки, тут 1776 року точилася відома в історії Битва за Бруклін, а згодом, після поховання полеглих солдатів, постало сільське кладовище. Нью-Йорк розвивався, село стало частиною міста, і влада вирішила впорядкувати стихійний цвинтар. Справу доручили відомому інженерові Девіду Дугласу, а 1838 рік став датою заснування Грінвуду".
 
Обираючи місце для озера, інженер враховував навіть те, як буде відбиватися у воді місячне сяйво. Цей ефект тепер уміло використовують, організовуючи маскарад на Гелловін, на які з'їжджається весь Нью-Йорк!
 
"Інженер був амбітний романтик, він хотів красою природи "відігнати" думки про смерть. Тому втілив на 200 гектарах Грін-вуда найновіші досягнення ландшафтної архітектури,  — пояснює Доріс незвичну атмосферу на цвинтарі.  — Задум виявився напрочуд вдалим. Родини з дітьми влаштовували тут пікніки на галявинах, дами з вікна кабріолетів милувалися пейзажами, чоловіки у фраках біля Вівтаря Свободи обговорювали політичні події. І ніхто не хотів везти сюди покійників. У ті часи Нью-Йорк ще не мав добре облаштованих місць для відпочинку, тому гуляти йшли на цей мальовничий цвинтар.
 
 
Тоді міська влада вирішила закласти такий же парк на Манхеттені  — так постав відомий Централ-парк. Також адміністрація Грін-вуда випросила у родичів померлого Девітта Клінтона, покійного губернатора Нью-Йорка, дозвіл на перепоховання його тіла. Це відразу зробило кладовище модним: сюди потягнулися похоронні катафалки, збільшився потік туристів, цвинтар став другою за популярністю атракцією Америки після Ніагари, а землю в Грін-вуді ще за життя скуповували багатії.
 
Приміром, мільйонер Вільям Ніблоу, який замолоду почав споруджувати власний мавзолей, разом із сім'єю проводив тут вільний час: висадив сад, спорудив греблю, заселивши її коропами. А на надгробку, замість дати смерті, наказав написати: "Пішов порибалити". Саме від Ніблоу, який щонеділі з родиною влаштовував сніданки на траві, й пішла мода на "цвинтарні пікніки"  — влітку, каже гід, на галявинах яблуку ніде впасти!
 
Довкола ставка помічаю декілька масивних мавзолеїв. "З'явилися вони як спроба захистити покійників від...  викрадення. Наприкінці XVIII століття у Грін-вуді зародився новий вид "бізнесу": померлих викопували з могил і продавали тіла студентам-медикам, щоб ті вивчали анатомію і практикувалися в операціях. "Та зиск з бідних спудеїв невеликий,  — розповідає Доріс.  — Тож почали за викуп викрадати тіла відомих людей, і це виявилося вигідною справою! Поліція викоренити цей бізнес не могла, тому самі багатії почали зводити у Грін-вуді мавзолеї-фортеці з грубими стінами".
 
Танці на кістках
 
На піку популярності Грін-вуда у 1866 році "Нью-Йорк таймс" описала американську мрію: "Жити на П'ятій авеню, гуляти в Централ-парку і знайти спокій у Грін-вуді". Відтоді число поховань зросло до 650 тисяч! До речі, тепер місце на цвинтарі коштує приблизно, як апартаменти на Мангеттені.
 
У Грін-вуді поховані винахідник телеграфної азбуки Семюель Морзе, політик і засновник "Нью-Йорк таймс" Джарвіс Реймонд, відомий дизайнер Луїс Тіффані, автор першого у світі хот-дога Чарльз Фелтмен, який не лише придумав покласти сосиску в булку, а й вигадав популярний конкурс на швидкість поїдання хот-догів.
 
 
"Ось погляньте, там у тіні дерев  — могила найвідомішого в Америці корупціонера Вільяма Твіда, який в юності очолював вуличну банду Нью-Йорка, але пішов у політику,  — каже екскурсоводка.  — Став нью-йоркським олдерменом, обирався в палату представників, Конгрес США і тричі  — у сенат штату Нью-Йорк. На цих високих посадах він нахабно обкрадав скарбницю: за підрахунками, Твід украв від 75 до 200 мільйонів доларів  — суму, яка тоді дорівнювала зовнішньому боргу США! Але помер у в'язниці, яку сам і збудував".
 
Гід веде нас далі на маленьку галявину з двома скромними плитами: тут похований піаніст, композитор, диригент Леонард Бернстайн, а найкращою шаною для нього, за словами Доріс, буде виконання його пісні. Вона наспівує популярну мелодію, клацанням пальців відбиває такт і пританцьовує. Люди дружно підхоплюють відому пісню, підтанцьовують, усміхаються одні одним. А потім із жартами переходять до іншого поховання.
 
"Ми біля могили куртизанки, танцівниці Лоли Монтес, яка була коханкою Ференца Ліста, Бальзака, Дюма-старшого і короля Баварії Людвіга І,  — розповідає гід.  — Вона мала незліченну кількість романів, на її могилі виведено декілька слів: "Уперше вона лежить сама". Туристи голосно, від душі регочуть...
 
Так, для американців прийти на цвинтар  — це менше привід лити сльози і псувати собі настрій, а більше  — відпочити. Кладовища у США загалом влаштовані цілком інакше. Довкола могил немає загорож чи парканів, не видно хрестів, великих вінків зі штучних квітів, та й живих квітів на могилах майже немає. Переважно могила тут  — це камінь скромного розміру, часто без імені померлого  — просто перша буква прізвища або слово "батько", "мати". Нема фотографій покійників, скорботних написів... 
 
Цікаво, що для популяризації Грін-вуда створено спеціальний фонд, який керує справами і відповідає за його збереження. І керівництво тут дуже прогресивне: вони не лише видають свій журнал, а й влаштовують всілякі атракції. Приміром, щорічну реконструкцію Битви за Бруклін, різдвяні ярмарки чи костюмований бал на Гелловін. Аж ніяк не жартом виявилася додаткова "опція"  — оренда альтанки для організації весілля! Всього 800 доларів за чотири години  — і фото щасливих молодят на тлі могильних каменів вам гарантовано.
 
Якщо у Вас не відображаються фото чи відео, перейдіть, будь ласка, до повної версії сайту
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram
 
Оксана ПАХОЛКО, м. Нью-Йорк, США
 

ГОЛОВНІ НОВИНИ

19.10.2018
:
18.10.2018
показати більше