Загалом волинянин написав 36 звернень до Путіна. Спершу, каже, планував створити лише тридцять віршів, але не зміг зупинитися.
“Побачив, що Володимир Зеленський пише листи до Путіна й Трампа. Подумав: і я маю що сказати президентові РФ, — усміхається Олександр Каліщук. — Якби він образив тільки мене, я б простив. Але він мучить Україну, вбиває невинних дітей, жінок. Такого пробачити не можна. Може, мої побажання колись і справдяться, бо думки мають властивість матеріалізуватися”.
Майже всі звернення Олександра Каліщука віршовані. Поет зачитує кілька рядків зі свого останнього листа: “А щоб тебе роздерли на куски, наче вовки, твої ж московити, може, вже б хоч тоді перестав щодня нашу Україну бомбити”, “Щоб тобі чорти не давали ні вдень, ні вночі спати, може, ти хоч б тоді перестав наших дітей убивати”.
Серед іншого волинянин бажає, щоб Путіна “інопланетяни на місячну орбіту забрали”, аби на нього “кара небесна гарячим вогнем з неба упала”. “Усі 36 листів приблизно однакового настрою. Де я цього набрався, і сам не знаю, адже переважно пишу про духовність і мораль, а тут мене прорвало — самі прокльони”, — признається пан Олександр. Чи побачить ці листи адресат, поет не знає. Каже: писав їх насамперед для того, щоб вихлюпнути все, що наболіло.
Це вже не перший диктатор, якому Олександр Каліщук каже правду в очі. Свого часу за любов до України радянська влада засудила його до 25 років таборів. “У дев’ятому класі разом із друзями я створив підпільну організацію українських націоналістів. Ми розповсюджували листівки, підтримували зв’язок із повстанцями, писали антирадянські вірші, — розповідає поет. — А 1951 року нас заарештували. В останньому слові на суді я сказав, що ідеї націоналізму вважаю правильними. Коли суддя оголосив вирок, ми з хлопцями просто засміялися. А прокурор кинув російською: “Бандери прокляті, вони ще й сміються”.
Після смерті Сталіна вирок переглянули. Замість 25 років залишили десять, а згодом волинянину, як неповнолітньому на момент засудження, скоротили строк ув’язнення ще на дві третини. Загалом юнак провів у таборах близько чотирьох років. Покарання відбував у Пермській області.
Олександр Каліщук — автор легендарної “Волиняночки”. У 90-х ця пісня була візитівкою волинських народних хорів. А від початку повномасштабного вторгнення поет створив уже 150 пісень і уклав вісім поетичних збірок. Його й досі запрошують виступати на різноманітних мистецьких подіях.
“Близько тридцяти пісень присвятив російсько-українській війні, ще шість — нашій майбутній перемозі. Я певен, що вона буде, — зауважує співрозмовник. — Якось подумав собі: ану ж не доживу? То хто напише? От і написав наперед. Щодня сідаю за стіл, не можу й секунди втратити, бо роки мої такі. А планів ще багато. Доки пишу — доти й живу”.
Довгожитель не має чіткого розпорядку дня. Запевняє, що ніхто не диктує йому, коли прокидатися чи лягати спати. У власній хаті він сам собі господар. Хоче — пише, хоче — співає... Коли складає вірші, то так захоплюється цим заняттям, що часом забуває навіть пообідати.
“Напишу сторінку, гляну на годинник, а вже дванадцята. Думаю: треба перекусити, бо потім знову забуду, — усміхається поет. — Якщо вночі приходить думка, одразу встаю й записую. Бо знаю: до ранку вона може зникнути. Не можу втриматися. Та як занотую одне речення, вже мушу дописати все до кінця”.
У свої 94 роки Олександр Каліщук більше думає не про вік, а про нові книжки й пісні. Запевняє, що здоров’я поки що не підводить, а планів — багато. На запитання про секрет довголіття без вагань відповідає — улюблена справа.
“Якщо маєш заняття до душі, то живеш ним, — каже поет. — А загалом треба любити життя, не заздрити іншим, тішитися тим, що маєш. А ще — вірити в Бога і ні на кого не тримати зла. Крім Путіна і тих, хто підтримує його криваву війну”.
