15 років тому вісім подруг із села Маршинці створили гурт “Церенкуца”, що в перекладі з румунської означає “Селяночка”. Уже на четвертий рік колективу присвоїли звання народного. Нині він об’єднує три покоління виконавиць: найстаршій скоро виповниться 80 років, а наймолодшій — 16.
Ідея об’єднатися у фольклорний ансамбль народилася несподівано. “Ми були на виступі іншого колективу. Після концерту до мене підійшла Аурелія Бордіян, з якою у молодості ми разом співали, і сказала: “Софіє, а ви що, не можете створити такий гурт у нашому селі?” — усміхається 68-річна керівниця колективу Софія Рошка. — Спершу я відмовлялася, бо мала маленьких онуків, та й чоловік казав: “Куди ти на старості років?” Але вже наступного дня почали збирати жінок, які гарно співали в селі. Спочатку нас було восьмеро. Перший виступ відбувся у травні 2011 року. Ми виконали старовинну пісню про війну, яку ще співали наші бабусі. Люди плакали, дуже нас хвалили. Тоді й зрозуміли, що треба продовжувати. Я почала шукати старовинні костюми, деяким із них уже понад 200 років. Купувала їх за власні гроші й зібрала п’ять комплектів. На фестивалях усі дивувалися: “Де ви взяли такий одяг? Таке ж лише в музеях побачиш”. Усі були в захваті”.
Уже за два роки “Церенкуцу” запросили на перший міжнародний фестиваль у Румунії. Відтоді колектив виступав у Молдові, Польщі, Болгарії, Чорногорії, Німеччині та ще в низці європейських країн. І майже звідусіль повертався з нагородами. “Думаю, журі оцінювало не лише наш спів, а й те, що він гармонійно поєднувався з автентичними костюмами, — міркує керівниця колективу. — Таких, як у нас, більше ні в кого не було. Не один раз ми займали перші місця, а в Німеччині здобули Гран-прі”.
У репертуарі ансамблю — понад 100 старовинних українських і румунських пісень. Наприкінці червня цього року “Церенкуца” виборола спеціальний приз журі фольклорного фестивалю у Сучавиці (Румунія). Та, попри міжнародне визнання, кожна поїздка за кордон залишається для колективу серйозним фінансовим випробуванням.
“Нас постійно кудись запрошують. Лише до Парижа вже кликали тричі. Цього року чекають на фестивалі в Австрії, але поїздка коштує приблизно 300 євро з людини. Для нас це великі гроші, — зітхає співрозмовниця. — Дуже хотілося б поїхати, та без спонсорів це майже неможливо”.
Сьогодні в колективі співають 12 учасниць. Причому на сцену разом виходять три покоління однієї родини. “Співаю я, моя донька і внучка. Найстаршим учасницям скоро виповниться 80 років, а наймолодшій — лише 16. І молодь зовсім не соромиться співати разом зі старшими. Навпаки, їм це подобається”, — усміхається Софія Рошка. Щодо репетицій, то їх “селяночки” проводять тричі на тиждень — у вівторок, четвер і неділю. Кожна триває приблизно три години.
“Спів дуже допомагає. Тут і поплачеш, і посмієшся, і з’являється стимул жити, особливо старшим людям. Я пережила три операції, але все одно не можу без співу”, — зізнається пані Софія.
