Вісім років тому Людмила Хамова з Бахмача, що на Чернігівщині, мала серйозні проблеми зі здоров’ям: боліли спина й ноги, терпли коліна, було важко ходити і навіть довго сидіти. А потім вирішила: все, досить хворіти.
Пані Людмила за фахом технологиня молочної промисловості. Після навчання багато років трудилася старшою інженеркою-хімікинею на молочноконсервному комбінаті. У 58 вийшла на пенсію.
“Думала, що нарешті відпочину. Чоловік теж уже був пенсіонером, любив куховарити, тож часто готував смакоту. А я менше рухалася й набрала вагу — аж 86 кілограмів при зрості майже 150 сантиметрів. Стала справжнім колобочком — коханий навіть допомагав мені чобітки взувати, — згадує співрозмовниця. — Потім почало підводити здоров’я. Коли чоловік помер, мені стало ще важче — і морально, і фізично”.
Жінка не раз прагнула повернутися до активного життя, але надовго її не вистачало. “Вмикала музику, намагалася займатись аеробікою, навіть пробувала танцювати. Але мене це не захоплювало, — ділиться пенсіонерка. — Тим часом постійно лікувала спину й ноги: проходила фізіотерапевтичні процедури, робила уколи. Та полегшення було тимчасовим. Зрештою старший син, який захоплюється йогою, порадив мені робити зарядку. А я йому кажу: “Та я ж із сапою на городі працюю, і в хаті повно роботи. Чим не зарядка?” Але син пояснював, що хатня робота й грядки — це не те саме, що зарядка. Мовляв, так я лише перевантажую м’язи, а їх треба, навпаки, розвантажувати”.
Поштовхом до регулярних занять стали вправи, які пані Людмила побачила у відео з танцями живота. “Мені подобалось дивитися, як жінки красиво танцюють, але найбільше зацікавила їхня розминка. Подумала: “Ану спробую і я”. Згодом відчула, що мені краще, — зауважує. — Поступово почала сама складати комплекс вправ, навчилася поєднувати рухи всього тіла. Син порекомендував синхронізувати вправи з диханням. Дослухалася до його поради й помітила, що стала менше втомлюватися й краще почуваюся”.
Жінка багато працювала над рухливістю ніг, розробляла коліна й кульшові суглоби, поступово додавала вправи на розтягнення. А приблизно через три роки наважилася піти на аеробіку. Їй тоді було 75-ть. Змінила і спосіб харчування. Після операції з видалення жовчевого міхура пенсіонерка перейшла на дієту, а згодом додала регулярні тренування.
“У комплексі це допомогло мені схуднути й утримувати комфортну вагу. Тепер важу 72 кілограми. Їм тричі на день і ще кілька разів перекушую. Намагаюсь обходитися без солодощів і борошняних виробів, масла та згущеного молока взагалі не вживаю. Сама роблю закваску і йогурти, готую овочеві салати з оливковою олією. Люблю буряк, кабачки, гарбуз. У мене були проблеми із судинами, тому часто тушкую цибулю — кажуть, вона корисна. М’ясо купую лише домашнє — курятину або кролятину. Навіщо мені таблетки, якщо можна з’їсти щось смачненьке?” — усміхається пані Людмила.

Кожного ранку жінка прокидається близько шостої й починає день із зарядки. Спершу виконує вправи сидячи, потім — лежачи. Робить їх щодня, а взимку планує приділяти руханці ще більше часу. “Кожну вправу виконую 20 разів — це мій золотий стандарт, — зауважує співрозмовниця. — Ще маю чотири тренування на тиждень: тричі ходжу на заняття групи “Здоров’я” і раз — до “Метеликів”. Там під музику виконуємо танцювальні вправи, елементи йоги, а потім знову рухаємося”.
А майже три роки тому пенсіонерка вперше сіла на... шпагат. “Спочатку підходила до стільця, робила вправи, піднімала ногу, потім ставила її вище, на стіл, і розтягувалася. Робила все до першого болю — так мене вчив син. Поступово вдалося сісти на шпагат, — каже пані Людмила. — Якби я не займалася спортом, то вже, мабуть, померла б. Знайома взяла з мене приклад і забула про свої наколінники та пояс для спини. Зарядку треба робити щодня, системно — і буде вам здоров’я. Поєднання рухів із правильним диханням допомагає краще насичувати органи киснем, зменшує навантаження на серце й підвищує витривалість. А залучення діафрагми під час вправ полегшує біль у хребті, своєчасний видих допомагає стабілізувати тиск.
На фронті тепер мій син, онук, брат невістки та чоловік онучки. Зарядка й тренування у групах також допомагають мені не впускати смуток у серце”.
Віднедавна Людмила Хамова взялася ще й за англійську. Додаток для занять їй допомогла встановити онучка. “Це моє хобі — треную пам’ять. Мені цікаво. Не важливо, скільки тобі років, — треба розвиватися, — певна пенсіонерка. — Я ще маю город на дві з половиною сотки, то саджу овочі, квіти. Про що мрію? Щоб закінчилася війна, щоб зібратися з усіма рідними, поїхати до сина на Івано-Франківщину й разом погуляти горами. Оце була б радість”.