Найбільшу експозицію виробів зафіксували у Кременці. Серед робіт були традиційні родинні обереги, коники-мотанки — символи свободи та перемоги, а також ляльки, присвячені військовополоненим і зниклим безвісти. За кожною з них стоїть окрема історія, а сам фестиваль мотанки народився з мрії переселенки зі Сходу.
“Після початку повномасштабної війни майстриня Олена Хмельницька переїхала на Тернопільщину з Луганщини, — розповідає директорка департаменту культури та туризму Тернопільської ОВА Світлана Байталюк. — У 2023 році, готуючись до Дня Незалежності, я дізналася, що жінка створює ляльки-мотанки. На той час майстриня мала лише 19 робіт і ніколи їх не виставляла. Ми саме організовували виставку картин і світлин військових, які проходили реабілітацію після важких поранень, тож запропонували Олені показати свої роботи. Експозиція викликала велике зацікавлення. Згодом майстриня зізналася, що давно мріє про фестиваль мотанки. Ми вирішили втілити цю ідею. Так і з’явився фестиваль, який відбувся уже вдруге”.
Цьогоріч організатори вирішили замахнутися і на рекорд, тож оголосили всеукраїнський збір ляльок-мотанок. Із них журі мало обрати найкращі.
“Відгукнулося дуже багато майстринь. Якщо торік на конкурс подали 62 вироби, то цього року — вже 297. І це лише конкурсні роботи. Загалом же до рекордної експозиції увійшли 1275 ляльок-мотанок, — зауважує Світлана Байталюк. — Фестиваль провели у мистецькій школі імені Вериківського — старовинній будівлі, що входить до комплексу Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника. Саме тут вдалося безпечно розмістити такі делікатні експонати. Ляльки стояли дуже щільно одна біля одної, вражаючи різноманіттям і майстерністю виконання”.
Особливо зворушила відвідувачів лялька, створена учасницями спільноти дружин і матерів військовополонених та зниклих безвісти. У руках вона ніби тримала телефон і папку з документами.
“Авторки хотіли показати будні жінок, які живуть між дзвінками, пошуками інформації та надією на повернення своїх близьких. Це образ матері, дружини чи сестри, яка постійно телефонує, збирає документи, щось записує і не перестає сподіватися”, — каже співрозмовниця.
Ця робота так вразила організаторів, що їй присудили спеціальну відзнаку, не передбачену конкурсним положенням.
“Не менш яскравою була робота майстрині з Кременеччини Любові Захарків, яка здобула гран-прі фестивалю. Її стилізована мотанка стала точною копією авторки — у традиційному вбранні, з намистом та очіпком, вона сиділа за дерев’яним столом і розписувала писанки”, — згадує Світлана Байталюк.
Серед найцікавіших експонатів були коники-мотанки, які створює переселенець з Харківщини Анатолій Богомол разом із донькою Лілією.
“Майстрові вже за 70, у своїх коників-переможців він вкладає майстерність і душу, — зауважує Світлана Байталюк. — Запам’яталися також автентичні борщівські ляльки-мотанки у власноруч пошитому традиційному вбранні з натуральних матеріалів. Серед експонатів були й роботи з коричневого шнурка, мішковини, деревини та натурального мережива. Навіть намисто на деяких ляльках було дерев’яним.
Приїхали до нас і мотанки з Німеччини. Їх створила уродженка Луганщини, яка після початку повномасштабного вторгнення виїхала за кордон, але далі популяризує українські традиції. Були представлені на фестивалі й роботи з Польщі”.
