Упродовж чотирьох років Василь Кук керував підпіллям, постійно змінюючи місця перебування. У травні 1954-го саме в цій криївці, що у лісі поблизу села Кругів, радянські спецслужби заарештували останнього головного командира Української повстанської армії.
“Знайти точне місце криївки вдалося не відразу — декілька виїздів із металошукачами були марними, — розповідає Дмитро Горбач, голова Золочівської станиці Братства ОУН-УПА. — Лише коли двоє жителів Красного, звідки родом і де похований генерал-хорунжий, показали сховок, ми змогли розпочати розкопки”.
Ще один член Братства ОУН-УПА Василь Стець, який керував відбудовою, каже, що від старої криївки майже нічого не залишилося.
“Спершу технікою ми зняли верхній шар грунту, а далі все робили вручну — вивозили землю тачками. Під час розкопок знайшли батареї від рацій, металеві предмети та інші речі, — зауважує співрозмовник. — Потім збудували дерев’яну конструкцію, зробили гідроізоляцію, вентиляцію. Після завершення робіт криївку знову засипали землею. Уже цієї весни вона заросла травою, тож нині майже не вирізняється серед лісу — видно лише вхід. Робота тривала приблизно півтора року.
У криївці є стіл, дві лавки, тапчан, де могли відпочивати повстанці. На стінах розміщені портрети провідників визвольного руху — від Євгена Коновальця та Романа Шухевича до Василя Кука, а також — образи. Військові допомогли виготовити на 3D-принтері безпечні копії повстанської зброї. Ми також відтворили однострій Василя Кука: спеціально шукали портупею з двома магазинами до американського автомата й пошили піджак, у якому командир часто зображений на фотографіях”.
Криївка має площу 12 квадратних метрів, тож у ній могли зимувати четверо-п’ятеро повстанців.
“Василь Кук не жив у ній постійно. Він міг по декілька місяців перебувати в одному сховку, а потім переходив до іншого. Саме завдяки такій конспірації радянські спецслужби не могли вистежити його аж до 1954 року. Недарма енкаведисти називали Кука “Борсуком” — він умів добре переховуватися, — каже пан Стець. — Багато хто думав, що він уже на Заході, але Кук, попри небезпеку, залишився в Україні й продовжував керувати підпіллям. До речі, він був надзвичайно освіченим, знав багато мов, цікавився економікою”.
Радянські спецслужби не могли вийти безпосередньо на Василя Кука, тому завербували одного з підпільників, який знав його особисто. Разом з іншими майже три місяці зрадник жив у цій криївці й чекав на прихід командира. Туди таємно підвели радіо, щоб одразу повідомити НКВС.
“23 травня 1954 року, близько четвертої години ранку, Василь Кук прийшов у сховок разом із дружиною. Невдовзі їх обох заарештували, — мовить Дмитро Горбач. — Кажуть, що при собі Кук мав 18 тисяч рублів, але в документах записали лише дев’ять тисяч”.
Василь Кук провів шість років у слідчих в’язницях Києва й Москви, під час хрущовської “відлиги” його звільнили. У 2002 році він відмовився від звання Героя України, заявивши, що не прийме його, доки держава не визнає воїнів УПА борцями за незалежність країни. Останній командир УПА помер у 2007-му, йому було 94 роки. Лише через вісім років парламент ухвалив відповідне рішення.
