За чотири роки жінка пошила для захисників понад 1500 спальників.
На виготовлення одного витрачає близько шести годин. Майстерню жінка облаштувала вдома, а допомагають їй рідні.
“Мені змалку подобалося шити. Саме тому після школи вступила до училища в Хусті і вивчилася на закрійницю, — розповідає Леоніда Ковальчук. — Працювала на швейній фабриці в Тульчині, а відтак аж 45 років, тобто до пенсії, — в Ямпільському будинку побуту”.
Після повномасштабного вторгнення пані Леоніда взялась допомагати військовим. “Спершу шила спідню білизну і жилетки для госпіталю. А тоді — спальні мішки. Вони потрібні на фронті цілорічно, навіть влітку, адже вранці в лісі вогко й холодно, — зауважує пенсіонерка. — Я спробувала створити власну модель спальника. Ідею підказали інші волонтери, підгледівши, як їх шиють в Японії. Експериментальний виріб відправила воїнам, вони оцінили на “відмінно”, тож замовлень стало у кілька разів більше. Мої спальники добре відомі на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі”.
Працює Леоніда Ковальчук на машинці японської фірми Riccar, яку колись придбала за 100 гривень у місцевого підприємця. Каже: спершу розпорювала старі пальта, ковдри, аби мати з чого шити спальники. Нині ж легше, бо з коштами й матеріалами допомагають небайдужі, зокрема волонтерський осередок “Джерела Перемоги”.
“Я Леоніду Василівну знаю змолоду, разом працювали в Будинку побуту. Вона — прекрасна фахівчиня, — каже Валентина Римарчук, очільниця осередку “Джерела Перемоги”. — Спальник не так вже й просто пошити, бо він складається з семи шарів різних матеріалів. Обов’язково має бути плащівка, яка не пропускає воду, основа — синтепон, далі кілька шарів тканин. А ще майстриня додає пухові хустки всередину, аби наші хлопчики на фронті не мерзли. Рулон плащівки довжиною 100 метрів коштує 9000 гривень, з нього можна пошити близько 45 спальників. Вони різного розміру, бо і воїни мають різні зріст і фігуру. Але зазвичай це вироби шириною від 1,4 до 1,7 метра, мають довжину 1,9, 2 або 2,4 метра. Часто хлопці просять спальники з капюшонами, бо турбують у лісі комарі. На один виріб майстриня витрачає 5 — 6 годин. Інколи за день може пошити й два спальники. А загалом вже виготовила їх понад півтори тисячі”.
За словами волонтерки, воїни часто дивуються, коли дізнаються, що вироби для них шиє 76-літня жінка. Мовляв, у такому віці більшість уже не має сили та здоров’я, а вона трудиться. Бійці кажуть, що відчувають: кожен виріб створено з любов’ю і молитвою. “Тільки отримуємо фотозвіт — скидаємо його Леоніді Василівні, вона дуже радіє таким відгукам, — зауважує Валентина Римарчук. — До слова, один із синів жінки 18 років віддав прикордонній службі, воював у АТО. Тепер же у війську її онук. Він з побратимами також користувався спальниками, які пошила наша невтомна майстриня”.
