Свято, яке завершує Апостольський піст, відоме ще з IV століття.
— Апостолів Петра і Павла називають першоверховними, бо вони багато потрудилися для проповіді Євангелія, — каже протоієрей Михайло Сивак, кандидат богословських наук, ректор Львівської православної богословської академії, клірик Святопокровського кафедрального собору ПЦУ. — До апостольської діяльності Петро (справжнє ім’я — Симон) був простим рибалкою з Витсаїди (Галілея). Мав запальний, полум’яний характер. До прикладу, коли Ісус декілька разів запитував щось в учнів, то він першим відповідав і говорив від імені всіх. Коли Христа арештували в Гетсиманському саду, то Петро витягнув свого меча й відрубав вухо Малху, рабові первосвященника. Христос бачив цю полум’яність і віру, тому й назвав його ім’ям Кифа (арамейський еквівалент слова “Скеля”; “Петро” походить від грецького Petros — “Камінь”. — Авт.). Господь сказав: “Ти — камінь, і на цьому камені Я збудую Церкву Свою”.
— Апостол Петро тричі зрікся Iсуса, але став одним із найшанованіших святих...
— Так, бо зрештою він розкаявся і отримав прощення. Після воскресіння Христос упродовж 40 днів являвся апостолам. Одне із цих явлень було присвячене відновленню в апостольській гідності Петра. У день П’ятдесятниці саме Петро проголосив першу проповідь. Також відомо, що апостол чинив чудеса зцілення. Він брав участь у Єрусалимському соборі (приблизно 49 — 50 рр.). Згідно з переданням, служив в Антіохії та Римі, де помер мученицькою смертю. У 67 році, під час правління імператора Нерона, апостол Петро, як цитує Євсевій Кесарійський слова Оригена у своїй “Церковній історії”, був розіп’ятий головою вниз, бо вважав себе негідним померти так, як його Учитель. У Західній традиції його вважають першим засновником Римської церкви та першим єпископом Риму.
— А що відомо про апостола Павла, який не був одним із дванадцяти учнів Христових?
— Апостол Павло (із грецької Paulos — “Малий”, “Скромний”) походив з дуже релігійної єврейської родини. Його перше ім’я — Савло (випрошений у Бога). Народився апостол у місті Тарсі (Кілікія) у Малій Азії, отримав класичну юдейську освіту у фарисейській школі. Він був професійним богословом, “єврей із євреїв, фарисей за Законом”, і спершу брав участь у переслідуванні християн.
Та під час подорожі до Дамаску Павло побачив дуже яскраве світло і через це впав з коня. Опісля почув голос з неба: “Я Ісус, що його ти переслідуєш. Встань же та йди в місто й тобі скажуть, що маєш робити”. Надалі Павло охрестився і став ревним проповідником Євангелія у Палестині, Греції, Малій Азії, Італії та інших регіонах. Відомо, що Павло виготовляв намети й цим заробляв на життя. А ще він успадкував від свого батька римське громадянство. Апостол Павло був двічі ув’язнений у Римі й теж помер мученицькою смертю під час переслідувань Нерона (приблизно 64 — 67 рр.). Найімовірніше, був страчений через усікновення мечем. Для римських громадян обирали менш болісне смертне покарання. Апостола Павла вважають автором 14 послань у Новому Заповіті, що стали основою християнської доктрини.
— Апостоли Петро і Павло — корифеї місіонерства, — додає отець Олег Кіндій, доктор патристичного богослов’я, доцент кафедри богослов’я УКУ, священник УГКЦ. — Святий Петро був проповідником для євреїв, а святий Павло — для поган (язичників). Вони — уособлення ідеї про те, що християнське вчення має постійно поширюватися. Тому Церква навіть встановила піст на їхню честь.
