На подолання дистанції організатори відвели 11 годин. Попри отриману травму, Альона Поліщук фінішувала значно швидше, ніж очікувала, — за 7 годин і 9 хвилин.
“Біг у моєму житті був завжди. Бо він дає можливість не лише підтримувати хорошу фізичну форму, це ще й чудова ментальна розрядка, — розповідає 35-літня Альона Поліщук. — У 2014 році я почала брати участь в аматорських змаганнях з бігу. Але поступово стала, як кажуть, підвищувати планку. Звернулася до тренера, захопилася трейлом (бігом по лісових стежках, горах, полянах, бездоріжжю), OCR-забігами (із перешкодами)”.
Із початком повномасштабного вторгнення життя Альони змінилося. На два місяці вона поїхала до Фінляндії із сестрою та племінником. Хотіла повернутися в Україну, де до війни працювала асистенткою лікаря, але у Словаччині долучилася до волонтерського проєкту з евакуації дітей з окупованих територій. Там живе вже чотири з половиною роки і продовжує тренуватися. Каже: спорт допоміг їй не опустити рук у важкі хвилини, особливо після загибелі на Донецькому напрямку коханого Олександра, який був парамедиком.
Одного дня на стадіоні Альону помітив тренер і запропонував приєднатися до команди, яка виступала за Словаччину на різних забігах. “Я навіть не розглядала таку пропозицію, бо завжди хотіла представляти на змаганнях лише Україну. Але вона стала для мене поштовхом відновити серйозні тренування, — зауважує співрозмовниця. — Тож я повернулася до занять зі своїм наставником, щоправда, онлайн, бо він служив на передовій”.
Невдовзі Альона отримала кваліфікацію на участь у високогірному трейлі в австрійських Альпах, який вважається одним із найскладніших у світі. Участь у змаганні вимагала чималих коштів. Тож поєднувати підготовку до старту їй доводилося з волонтерством і роботою у кав’ярні. “Я розуміла, що маю сама заробити гроші на ці змагання, тож працювала до 300 годин на місяць і паралельно безплатно займалася з дітьми, — згадує спортсменка. — Щоб усе встигнути, тренуватися часто виходила ще до п’ятої ранку. За тиждень могла набігати понад 90 кілометрів, плюс силові тренування”.
Стартували спортсмени поблизу Утендорфа. Дистанція, яку треба було подолати, становила 37 кілометрів із набором висоти 1700 метрів. “Під час забігу я бачила, як гвинтокрили евакуювали вісьмох атлетів, котрі або травмувалися, або відмовлялися далі бігти, — пригадує Альона Поліщук. — Не жаль, не обійшлося без травми і в мене. На стрімкому спуску я впала через іншу учасницю, яку згодом дискваліфікували, і дуже пошкодила коліна. Зробила такий кульбіт, що навіть злетів кросівок, була вся у крові. Організатори наполягали, щоб я евакуювалася, бо ми були дуже високо, фактично біля льодовиків. Та за декілька хвилин я спробувала встати, перевірила суглоби на рухливість, і продовжила біг. Після травми подолала ще 22 кілометри. Бо мала ціль — бігла заради України та нареченого. На дистанцію вийшла з його каблучкою, а на фініші поцілувала її у пам’ять про коханого”. В забігу взяли участь понад 2400 спортсменів із 50 країн. Альона Поліщук, яка, до речі, родом із Хмельниччини, фінішувала 22-ю.
А вже 5 вересня на неї чекає наступний старт — нічний забіг у Братиславі. “Мій наречений Олександр теж займався спортом, бігав, хоч і не професійно, — ділиться співрозмовниця. — У серпні 2022 року ми планували разом взяти участь у нічному забігу. Але в травні коханий загинув... Відтоді всі нічні забіги присвячую йому”.
