56-літній Олександр Матюхін — уродженець тимчасово окупованої Нової Каховки. У 2022-му йому довелося провести шість місяців під владою загарбників. Та вже в жовтні того ж року чоловік доєднався до 23-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ (тепер — 23-й розвідбатальйон).
“Ми воювали під Вугледаром, Кремінною. У жовтні 2024 року під Куп’янськом я отримав поранення, втратив кінцівку, — пригадує Олександр Матюхін. — Далі були сім місяців у госпіталях. У центрі Superhumans мені зробили реампутацію й поставили протез”. За словами ветерана, саме там його заохотили до активного життя. Він почав займатися спортом, навчився стріляти з лука, грати в гольф.
“Три місяці тому дочка моєї знайомої Марія розповіла, що має мету — пройти Подільський шлях святого Якова. Це культурно-пізнавальний та паломницький маршрут, що пролягає з Вінниці до Кам’янця-Подільського через місто Бар. Запропонувала й мені доєднатися до учасників цього походу. Я погодився”, — зауважує співрозмовник.
Маршрут Подільського шляху святого Якова, який має протяжність понад 250 кілометрів, створено за моделлю Camino de Santiago — мережі Шляхів святого Якова, які пролягають через усю Європу та ведуть до міста Сантьяго-де-Компостела в Іспанії.
Олександр Матюхін розпочав підготовку до нелегкої мандрівки. Щодня “намотував” на протезі по декілька кілометрів у Голосіївському парку столиці. А в серпні — стартував.
“Саме тоді й виникла ідея пройти маршрут Подільського шляху святого Якова задля побратимів і зібрати кошти на пікап для хлопців із 82-ї штурмової бригади, — провадить далі Олександр. — Ми вирушили з Вінниці, в перший день йшли лісовою стежкою — з крутими підйомами, камінням. На протезі це робити було нелегко. Важко було долати й дорогу, викладену бруківкою, переходити річки, мости. Найбільше за день ми пройшли 26 кілометрів. А увесь маршрут здолали з друзями за 11 днів. Чи виснажила мене дорога? Не надто. Вже наступного дня після завершення походу я танцював танго. (Усміхається). Загалом тримаю себе в добрій фізичній формі. Займаюся баскетболом, боксом, плаваю на драгонботах (великі спортивні каное з головою та хвостом дракона. — Авт.). Важче було психологічно налаштувати себе на похід. Але я поставив мету подолати ці понад 250 кілометрів і зробив це”.
За час походу Олександру вдалося зібрати 70 тисяч гривень, тоді як вартість автомобіля сягає 300 тисяч. “Дехто донатить на авто вже опісля моєї мандрівки. Так, днями 10 тисяч закинув один волонтерський центр, — каже ветеран. — Вірю, що нам вдасться зібрати необхідну суму. Цим походом я прагнув показати, що після поранення й ампутації життя не закінчується. Хотів би ще пройти й Camino de Santiago. Але треба підготуватися як фізично, так і матеріально”.
