Ультрамарафон SwissPeaks Trail проходив у кантоні Вале в Швейцарських Альпах. Бігти доводилось у високогір’ї, де не те що людей, навіть тварин не зустрінеш. Дистанцію 642 кілометри українка подолала за 10 діб і випередила найближчу суперницю на понад 20 годин!
Відбір на цей ультрамарафон дуже жорсткий. Організатори допускають лише 100 учасників, хоч охочих значно більше. Спершу всі, хто хоче спробувати свої сили, пишуть резюме. У ньому обов’язково має бути зазначено, що спортсмен вже успішно долав щонайменше 100-мильні ультрамарафони. І аж тоді організатори обирають щасливців, які вийдуть на старт.
“Загальна дистанція змагань становить 642 кілометри, які можна пробігти не пізніше ніж за 12 діб. Якщо не вклався — не зараховується участь у забігу. Я ж впоралася за 10 діб, — розповідає 42-річна Дарія Боднар. — Сама гонка поділена на два етапи. Перші 242 кілометри ми бігли п’ять днів. На кожен день був ліміт: спочатку це 87 кілометрів, потім 52, 57, 44... Тобто старт десь о 5 — 6-й ранку і фініш — до опівночі. Я ж ці відтинки пробігала зазвичай до 17 — 18-ї години, тож мала більше часу на сон і відновлення”.
Ці п’ять днів були найлегшими, вважає Дарія. А далі бігти доводилось ледь не цілодобово. Основна гонка була протяжністю 397 кілометрів, і спортсмен вже сам вирішував, де йому зупинятись на перепочинок чи сон і на який час. “Тут ти мусиш дозувати сили і навантаження з огляду на те, де перебувають суперники, — розповідає бігунка. — Оптимально спати вісім годин, тоді організм відновлюється. Я так і робила у перші п’ять днів змагань. А тут за п’ять діб бігу спала сумарно лише 12 годин.
На всю майже 400-кілометрову дистанцію було лише шість “баз життя”, які розташовані на відстані 50 кілометрів одна від одної, і одна — аж за 87 кілометрів. Там можна поїсти, поспати, дістати медичну допомогу, переодягнутись... І саме там я спала годину-дві. Річ у тім, що моя пряма суперниця бігла на відстані орієнтовно дві години від мене. Тобто, поки я спала, вона надолужувала. Далі вона перепочивала, а я відривалась. Так тривало чотири дні, а потім у неї щось сталося, і я випередила її на понад 20 годин”.
Шлях бігунів проходив кам’янистими стежками. Довелось долати декілька гірських перевалів на висоті майже три тисячі метрів. А там вже повітря розріджене. Дарія перед цими змаганнями спеціально піднялась на висоту 3200 метрів і декілька днів там жила, щоб акліматизуватись. “Бігли і в холод, і в спеку. У мене навіть тіло почало набирати воду й набрякати. Але на зупинку не було часу й в останній день усе само минуло”, — зауважує співрозмовниця.
Чимало спортсменів не дотягували до “баз” і просто “вимикались” — засинали виснажені під деревом чи в кущах. Зійти з траси можна було лише в зазначених 50-кілометрових точках. І хоча на кожному учаснику був GPS-трекер і їхнє розташування відслідковувалося, організатори не горіли бажанням розшукувати “ухилянтів” у лісах і хащах. Хочеш припинити змагання — будь ласка, дотягни до бази. Зі стартової сотні учасників до фінішу дісталося менше як 50 відсотків. Серед тих, хто добіг, був український військовий Лука Карп’юк, який готувався до забігу безпосередньо на лінії бойового зіткнення.
Спортсменка розповідає, що ноги, за винятком кількох натертостей, витримали цей забіг і досить швидко відновились. Чого не скажеш про взуття. “Я брала три пари кросівок на перший етап марафону й три — на другий. Так от, дві пари довелось викинути — вони не витримали каміння та навантажень на підйомах і спусках”, — запевняє бігунка.
“Задоволення від того, що я це зробила, не описати словами. Грошовий приз теж був, але він не покриває усіх витрат, пов’язаних з підготовкою до забігу. Та головне, що я зрештою втілила свою давню мрію. І не просто стартувала в цьому надпрестижному змаганні, а ще й перемогла”, — каже щаслива марафонка.
