У меню — не лише борщ і котлети, але й інші домашні страви.
“Від 2016 року я допомагаю цивільним і військовим, — розповідає капелан і волонтер Петро Губеня. — За сотні кілометрів від дому воїнам бракує домашніх наїдків і місця, де можна поділитись наболілим чи просто відвернути думки від війни. І, звісно, поговорити про Господа, бо він для всіх один, незалежно від віросповідання. Саме тому останні два роки ми організовуємо безоплатні обіди для бійців. Почали з Донеччини — з Дружківки. Потім вирушили на Покровський напрямок — у Добропілля. Коли ситуація там загострилась через бойові дії, у 2025 році працювали на Дніпропетровщині. Ось нещодавно знову повернулися зі Сумської області, куди вже мали кілька виїздів. Звісно, всяке бувало, але ворожі кулі та дрони нас, слава Богу, оминали. Наприклад, свого часу ми годували бійців неподалік Покровська, за сім кілометрів від лінії зіткнення. Через два тижні після того, як поїхали додому, туди був приліт. Ворог знищив усе: горіли машини, заправка, станція техобслуговування...”
До команди входить 10 — 15 волонтерів, усі — мешканці села Цепцевичі, більшість — жінки. На місці вони розпалюють мобільні пічки й куховарять просто неба. Асортимент вражає. Це бограч, плов, котлети, борщ, пельмені, ковбаски-гриль, бургери, салати, печиво, вареники та інші страви. Із напоїв — вода, кава, чай чи мохіто. Продукти закуповують на донати небайдужих.
“Захисники, які проїжджають повз мобільну кухню, спиняються й обідають. Або пропонуємо взяти їм зі собою закускові ланч-бокси. Поряд оголошення, що все безоплатно. Готуємо плов у казані на 80 літрів, то це виходить 250 — 300 порцій. Буває, що за день варимо два-три казани. Роздаємо по 500 — 700 бургерів, — зауважує співрозмовник. — За день можемо нагодувати до тисячі військових, тому робота кипить із самого ранку. Бійцям дуже подобаються наші гарячі страви, бо вони ситні, ароматні й смачні. У холодну пору року йдуть на ура вареники з м’ясом із приправою зі шкварок. А ще готуємо “шубу”, налисники. Буває так, що воїни не стримують сліз, коли бачать, як про них піклуємось. Одного разу на Сумщині прийшов до нас військовий, поїв, розговорились. Він спитав про нашу конфесію, але я відповів, що то не важливо, головне — жити за Божими заповідями і допомагати воїнам. Тоді співрозмовник дістав оливу, помазав мені чоло й каже: “Я — штатний православний капелан частини. Ти — мій брат”. Мене це дуже зворушило, адже показало нашу єдність”.
Також волонтери із Цепцевичів збирають для воїнів ліки та потрібні речі. Нині, за словами капелана, вони займаються організацією поїздки на Запорізький напрямок, щоб і там захисники могли спробувати смачної домашньої їжі.
“Куховаритимемо доти, доки буде треба, — запевняє Петро Губеня. — Так, тепер нелегко з фінансами, люди менше донатять, але рук — не опустимо. Не дочекається цього наш ворог”.
