Практику сповідатися по телефону, у месенджері чи через електронну скриньку особливо активно обговорюють у зв’язку з пандемією коронавірусу. Втім священники проти дистанційної сповіді. Щоправда, у деяких випадках сповідь без індивідуальної очної розмови зі священником можлива.
Докладніше — отець Микола Мишовський (РКЦ), протоієрей Андрій Рудик (ПЦУ), протоієрей Ігор Яців (УГКЦ).
— Як Церква ставиться до сповіді по телефону чи онлайн?
прот. Ігор:
— Сповідь — одне із семи Таїнств і передбачає особисту присутність. Телефоном або онлайн можлива хіба що духовна розмова як підготовка до сповіді. Але духовна розмова не передбачає відпущення гріхів.
о. Микола:
— Лише у присутності священника можна визначити, чи відпускати людині гріхи. Буває, що, сповідаючись, люди не розкаюються і не мають наміру виправлятися. А дехто взагалі хвалиться своїми гріхами. Тоді сповідь недійсна.
Та й сподіватися, що онлайн можна дотримати таємниці сповіді, — марно. Хакери часто зламують різні сайти. І як священник може бути певним, що не телефонує якийсь хуліган? Тож є загроза знеславлення сповіді як Таїнства. У нашій дієцезії єпископ заборонив священникам мати із собою смартфон під час сповіді. Навіть вимкнений. Адже вони можуть працювати як пасивний мікрофон та керуватися дистанційно для передачі записів розмов. Священник не може допустити, щоб людина, яка сповідається, сумнівалась у збереженні почутого в таємниці.
Сподіватися, що онлайн можна дотримати таємниці сповіді, — марно.
прот. Андрій:
— Ми не практикуємо сповіді онлайн. Утім у час пандемії COVID-19 священникам рекомендовано на прохання вірян відвідувати їх удома чи в лікарні для духовних бесід, сповіді та причастя.
— А якщо людина не може прийти до храму, а в лікарні чи вдома її заборонено відвідувати?
— Щиро розкаятися у гріхах, на мою думку, можна завжди і в різних обставинах.
прот. Ігор:
— Використовуючи всі засоби захисту, священники відвідують навіть у реанімації інфікованих коронавірусом та уділяють їм Таїнства. Звісно, на це потрібний дозвіл головного лікаря медичного закладу.
— У православних храмах під час карантину допускалася загальна сповідь — чому не в усіх конфесіях запровадили таку практику?
прот. Ігор:
— В Українській греко-католицькій церкві теж передбачено спільний іспит совісті та покаяння. Це відбувається, коли є загроза смерті для вірян або на велелюдних прощах. Під час такої сповіді священник ставить запитання щодо порушення кожної із заповідей Божих. Ті, хто має докори сумління через певний гріх, подумки промовляють: “Боже, помилуй мене грішного” чи подібні формули. Так відбувається акт покаяння. Однак загальну сповідь, коли загроза життю минула, рекомендують доповнити індивідуальною.
прот. Андрій:
— Під час загальної сповіді людина може послухати перелік гріхів, а потім піти до причастя. Але така сповідь без зміни свого мислення та виправлення своєї поведінки може бути й шкідливою.
о. Микола:
— До речі, у перших століттях теж практикували загальну сповідь. Тоді всі виявляли свої гріхи перед всіма. А важко згрішити дозволено було лише раз у житті. Вбивці, перелюбники, якщо чинили важкий гріх удруге, відлучалися від Церкви і вже не мали можливості повернутися. У IV столітті в Церкві дійшли висновку, що краще не розголошувати гріхи публічно, а визнавати їх індивідуально перед священником.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також про те, як Росія вивозить з окупованого Криму українських дітей-сиріт
