...У центрі селища Володимирець, що на Рівненщині, — розкішна вілла, пише газета Експрес. Місцеві кажуть, що вона належить людині, яка однією з перших почала заробляти на нелегальному добуванні бурштину. Ще чотири-п'ять років тому цією справою займалися масово. Сьогодні ажіотаж спав. Однак нелегальний видобуток сонячного каменю досі багатьом дає нескромні заробітки.
Влада часом згадує про обіцянки Президента припинити видобуток. Приїжджає нацгвардія, проводить рейди. Люди розповідають, що нещодавно розстріляли помпу, затримали двох хлопців. Однак у райвідділі ті пробули до вечора і приїхали додому. "Порішали".
Від лопати до помпи
Майже три години від Рівного — і ми у Володимирці. Селище вражає чистотою, охайністю, відремонтованими вулицями. Є кілька пристойних кафе, а нещодавно оновлений нічний клуб відкрили.
"Бурштин тут завжди був, я ще школярем копав його, щоб заробити трохи грошей на дискотеку, — пояснює мій гід, місцевий житель Сергій. — Але то були забавки. Бізнес на видобутку почали робити в році 2013-му. Відверто: багатьох це фінансово втримало на плаву, зупинило від виїзду на заробітки за кордон. Декому стартовий капітал дало. Он, знайомі хлопці піднялися на бурштині і СТО відкрили...".
Спершу бурштин добували звичайними лопатами: розкопували верхній шар, а потім обережно підрізали грунт, шукаючи скам'янілості.
"Натикаєшся на щось лопатою і слухаєш: якщо звук дзвінкий, це простий камінець, а якщо глухий — бурштин, — пояснює мій провідник. — У сусідньому районі досі так діють. Підкопують береги, викопують ями завглибшки метри чотири і ведуть у різні боки "нори". Часто грунт обвалюється, людей засипає. Когось не встигають відкопати, і він задихається, комусь під час обвалу ламає ребра. Це дуже небезпечний спосіб видобування".
Тож багато хто використовує помпи. Вони вимивають бурштин зі значно більшої глибини — там камінь старіший, кращої якості, дорожче оцінюється. Коли задіяли помпи — нелегальний бізнес забуяв. У районі почали з’явилятися дорогі автівки, нові будинки. Розбагатіли й місцеві правоохоронці. Люди розповідають, як тодішні міліціонери приїхали до Рівного з торбою грошей та купили одразу 12 квартир.
...Ось поле, на якому колись росла колгоспна морква. Нині тут помпи — качають воду із меліоративних каналів. Через воду перекинуто мости з колод. До каналів є спеціальні з'їзди — їх робили тракторами, щоб зручніше було підвезти помпу.
Читайте також: Другий день акції протесту: власники авто на єврономерах перекрили дороги в п'яти областях
"Від "апарата" тягнуть рукави, на кшталт пожежних, — пояснює Сергій. — Спершу більшого діаметру, а потім він усе зменшується. Часом такі рукавні лінії тягнуться на декілька кілометрів до місця, де миють бурштин. На кінці рукава накручують шрайбер. Він схожий на пожежний брандспойт, що спрямовує струмінь води".
Шрайбер має зазубрини на кінці. До нього приварюють тички — труби з різьбою. У потрібному місці, обгородженому сіткою, струмінь спрямовують у грунт. Потужний потік води вимиває пісок та все у ньому приховане. Сітки стримують бурштин на місці видобутку. А воду відводять назад у канал по спеціально проритій канаві — "возвратці".
Одні робітники спрямовують шрайбер у глиб за допомогою тичок і в міру заглиблення у пісок накручують нові трубки. Там, де шрайбер втикається у тверду ділянку, його крутять — аби вгризався в землю зазубринами. Інші виловлюють вимитий на поверхню бурштин рибальськими
сачками.
Працюють по пояс у воді, тож узувають високі рибальські чоботи. У кожній бригаді — з десяток чоловіків. Раніше за день кожному платили по півтори тисячі гривень, тепер — близько 600.
"Лунки" на місці видобутку створюють місячний пейзаж.
Коли бригада закінчує роботу, у ямі дають можливість побовтатися іншим. Набігають і місцеві пенсіонери, і підлітки. Вони сачками намагаються виловити в залитій водою ямі те, що прогавили видобувачі.
Ціна питання
Товар — саме так тут називають добутий бурштин — ділять на категорії залежно від ваги.
"Мінус" — це шматочок вагою до двох грамів, "двійка" — вагою від двох до п’яти грамів, від п’яти до десяти — це "п’ятірка", "десятка" — від 11 до 20 грамів, "двадцятка" — від 21 до 50, "п'ятдесятка" — від 51 до 100 , "сотка" — від 101 до 200 грамів. Важчі шматки — це ексклюзив, про їх вартість домовляються індивідуально.
Нині ринок перенасичений цим товаром, дріб'язок беруть неохоче, хіба що для виготовлення картин, запевняє Сергій. Кілограм "десяток" коштує 500 доларів, "двадцяток" — 600, "п'ятдесяток" — 1000. За кілограм шматочків різної величини перекупники платять 350 — 400 доларів. Ціни дуже просіли. А в часи бурштинового буму за кілограм "десяток" можна було вторгувати 1100 доларів.
"Тоді люди "піднімали" по мільйону на день, тепер менше, — розповідає Сергій. — Камінь збувають перекупникам, а ті вже переправляють у Польщу, Німеччину".
Читайте також: Ця битва виграна: президентом Інтерполу став Кім Чен Ян з Кореї
Зменшилися й суми відкатів. Раніше "криша" з боку правоохоронців чи бандитів обходилася у 700 доларів за день видобутку. Хочеш мити бурштин — платиш і отримуєш так званий квиток. Нині ціна знизилася до 150 — 200, у районах, де й досі великі обсяги добування, — 500 доларів.
Місячні пейзажі
Місця видобутку видно скрізь. Там, де бурштин уже не добувають, галявини ледь починають заростати чагарником.
Поля — наче місячний пейзаж. "Лунки" діаметром два — п'ять метрів схожі на кратери. Свіжіші ями наповнені водою, давні уже пересохли, їх затягує піском.
"Промоїна може бути в глиб і на 15, і на 20 метрів", — каже мій провідник.
"Шрайберами" пробиваються на досить великі глибини, порушують водоносні шари. Через це міняється наповнення підземних річок, що з’єднують низки озер. З одного в інше озеро раніше пропливав вугор. А коли почали мити бурштин — уже не може... Ми тут усі бачимо: видобуток має чималий вплив на екологічну ситуацію.
І якщо влада не спроможна це все контролювати, то нехай би придумали вже правила — як, де і хто може видобувати, зобов’язала платити податки та проводити рекультивацію земель. Тоді б усе було більш цивілізовано".
