IPАналітики агентства Our World in Data помітили взаємозв’язок між добробутом і вірою у Бога. У заможних Японії, Німеччині, Південній Кореї менш як п’ята частина населення вважає релігію важливою. А в убогій Ефіопії 98% громадян — дуже релігійні. До п’ятірки найбільш побожних країн у світі входять також Малаві, Нігерія, Шрі-Ланка та Ємен.
Дані аналітиків обговорюємо з Ігорем Козловським, президентом Центру релігієзнавчих досліджень і міжнародних духовних відносин, Людмилою Филипович, завідувачкою відділу філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Вадимом Васютинським, головним науковим співробітником Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, та Людмилою Шангіною, директором соціальних програм Центру Разумкова.
— Спробуймо з’ясувати причини такої статистики. Чому в багатших країнах менше людей декларують віру в Бога?
— Назагал бідні суспільства мають вищий рівень релігійності, — каже "Експресу" Людмила Шангіна. — Бідність більшою мірою потребує надії на краще, втіхи, яку, власне, пов’язують із релігією. Над входом у двір Володимирського собору в Києві був напис: “Прийдіть до мене, всі струджені та обтяжені, і я заспокою вас”. У цих словах ми бачимо психотерапевтичний ефект віри.
В. Васютинський:
— У бідних суспільствах переважають екстернали — вони вважають, що їхні успіхи та невдачі залежать
від обставин, інших людей. У багатих — інтернали, переконані, що вони творці власного життя. Інтернали самостійніші, впевненіші, рішучіші, підприємливіші, ініціативніші, тому з більшою ймовірністю досягають успіху.
Такі характеристики закладаються у дитинстві. Якщо, наприклад, у сім’ї чи в ширшому оточенні домінує переконання: коли тобі важко, то головне — молитися, там сформується екстернал, який у катастрофічних ситуаціях складатиме руки та чекатиме на допомогу. Втім, щоби вирватися зі злиднів, треба докладати зусиль, взяти відповідальність за своє життя. Та екстерналам дуже важко це зробити. Вони вибирають психологічно простіший шлях — не діяти, а чекати. А їхні діти потім чинять так само.
До слова, в Україні переважають екстернали.
І. Козловський:
— Але не все однозначно. Багато релігійних країн доволі успішні. Один із яскравих прикладів — США зі своїм “Біблійним поясом”, де переважна більшість людей постійно відвідує церкву.
Рівень релігійності залежить від багатьох факторів, не лише від добробуту. Зокрема, під час військових конфліктів він зростає.
— Дехто вважає, що рівень багатства країни залежить не тільки від релігійності, але й від того, яка саме Церква є панівною у державі. Погоджуєтесь із цим?
— Серед багатих країн світу чимало таких, де живуть протестанти чи їхні нащадки (Швеція, Нмеччина, Великобританія, США, Канада). А серед найбідніших — православні (Сербія, Греція, Болгарія, Молдова, Білорусь, Росія, Україна).
— З чим це може бути пов’язано?
— Протестантизм завжди активно заохочував ведення раціонального господарства.
Л. Филипович:
— У православ’ї робота досі не вважається благодаттю, праця не возведена у перелік чеснот. Протестанти переконані: аби тебе Бог любив, маєш передусім трудитися, у православ’ї — маєш перш за все молитися, віддати долю у руки Бога.
— А яка загалом ситуація із релігійністю в Україні? Хто частіше ходить до церкви — багаті чи бідні?
Л. Шангіна:
— За нашими опитуваннями, серед тих, хто зараховує себе до категорії “ледве зводимо кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти”, рівень релігійності вищий — 76%. Представники категорії (“живемо забезпечено, але зробити великі покупки (квартиру, машину) поки що не в змозі” рівень релігійності — 66,7%. Утім ця різниця не така велика, щоби ми могли стверджувати, що в Україні матеріальне становище є чинником високого рівня релігійності.
Фото Reuters
