До війни Друг Тихон працював оператором котельні, а ще раніше був водієм-механіком, ремонтував поїзди, пише газета Експрес. Товаришував з відомим скульптором Іваном Гончарем і разом з ним об'їздив усю Україну в пошуках цікавих експонатів для музею.
За свої переконання і любов до України постійно зазнавав переслідувань КДБ. Та попри небезпеку й страх він ніколи не зраджував своєї країни.
У 2013-му Борис Антонович вийшов на Майдан — разом з дружиною, трьома синами й донькою. Він розумів, що стоятиме там до кінця.
Коли ж почалася війна, його сини — Данило, Устим та Богдан пішли на війну добровольцями. Старший 36-річний Богдан — у Нацгвардію, двоє молодших 25 і 27 років — до добробату. А Борис Антонович залишився в тилу, втім місця собі не знаходив, поки сини воювали.
Особливо його серце тремтіло, коли влітку 2014-го Данило та Устим перебували біля Іловайська.
Пан Борис постійно стежив за ситуацією, давав поради синам, говорив: "Тримайтеся разом, прикривайте один одного!". Та одного дня зв'язок із хлопцями обірвався. У ті дні батько постійно молився.
Невдовзі вони зателефонували й сказали, що живі, згодом повернулися додому. Слухаючи розповіді синів, пан Борис став знову їм щось підказувати, говорити, що можна було б зробити й по-іншому.
"Батьку, ну що ти розказуєш нам? Ти ж там не був і не знаєш, як усе насправді", — в емоціях якось зауважили сини. Ці слова зачепили Бориса й він вирішив, що теж піде на війну. Так Борис Антонович став бійцем 5-го окремого батальйону Української добровольчої армії та отримав від командира позивний — Друг Тихон.
"Не лише сини надихнули мене воювати, а й небезпека, яка нависла над рідною країною, ворог щоразу підступав ближче. Тож відчував, що мушу бути на фронті й захищати свій народ, — говорить Борис Мельник. — А ще, якщо відверто, мені було соромно залишатися вдома у такий час...
Тим, хто сьогодні ховається від обов'язку захищати Україну, хочу сказати — від себе не заховаєтеся, хлопці, не бійтеся і ходіть до нас!
Однак наголошу: я не кажу, що всі чоловіки враз мають кинутися на війну. Адже зрозуміло, що потрібні вони й у тилу".
За спиною Друга Тихона — бої під Авдіївкою, Старогнатівкою та Пісками. На війні він майстерно виконує свою роботу. Коли треба, займається господарськими питаннями, а коли є необхідність йти на передову, бере зброю та боронить країну.
"Найстрашніше в цій війні — дивитись в очі маленької дитини, яка ховає свого батька. Це важче пережити, ніж обстріли", — зітхає боєць.
У вільний час Друг Тихон грає для військових на бандурі. А своїм оберегом вважає "Кобзар".
"Завжди шукаю підтримки у словах Шевченка: "Я так її, я так люблю. Мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!" — цитує пан Борис.
Фото: Книга рекордів України
