...2015-й. Тієї зими тріщав мороз. Святий вечір та Різдво наш батальйон зустрів удома, на ротації, після трьох з половиною місяців в АТО. Відпочинок був вкрай потрібний. Та не встиг ще забутися смак домашньої куті, як оголосили збір, в ешелон — і в АТО. Їхали з дивним відчуттям. З одного боку, сумно залишати рідних, з другого — відчувалася ейфорія: "Ну що, ми відпочили, відігрілися, набрались сил. Капєц вам, сєпари!"
По прибуттю отримали зброю. Ми знову готові до виконання завдань.
Наш пункт призначення — село Кримське біля бахмутської траси. Підрозділи батальйону вже не раз там бували, зазнавали втрат. Тож те, що у Кримському гаряче, — не новина.
Залізні "мєхани" з 24-ки рубаються з "сєпарами", відстоюючи 31-й блокпост. Наше завдання — прикривати село з боку Сіверського Дінця. Річка замерзла, тож ворожим ДРГ простіше по льоду підходити до наших позицій. А ще ми — своєрідна пожежна команда. Якщо "мєханам" стане сутужно, повинні швидко висунутись туди, де небезпека, і “загасити”.
Заселились у покинутій хаті. Ворожа артилерія методично рівняє село із землею, тож люди покидають домівки і їдуть геть. Добротний підвал під гаражем в обраному обійсті неабияк тішить — в ньому можна буде сховатися.
Арта працює з ранку до вечора. "Сєпари" насипають по наших позиціях і селу, наші дають відповідь. Ночі проходять під акомпонемент стрілкотні та гранатометів.
***
Сьогодні — другий Святий вечір. Війна війною, а традиції треба шанувати. Свято ніхто не скасовував. У нашій хаті електрика, хоч і з перебоями, є, плита на кухні працює.
— Хлопці, треба ж повечеряти, як християни, — пропонує хтось.
— Без питань. Але ж то вечерю тре приготувати.
Оцінивши запаси, доходимо висновку, що традиційну, як вдома, не приготуємо. Але кожен береться зробити те, що зможе.
Побачивши головки капусти, кажу: "А давайте я капусту тушковану зроблю".
— А раніше ти її готував?
— Та ніби колись робив. А як щось забув — у дружини спитаю.
Це, мабуть, був мій найнезвичніший дзвінок додому.
— Привіт. Скажи, як тушкувати капусту?
— ???!!! (гупання арти, яке фоном долинало в слухавку, видно, підказувало дружині, що тушкування капусти мало б бути не головним завданням на цей час)
— Та ми з хлопцями Святу вечерю вирішили приготувати. Я пообіцяв капусту тушковану зробити, — пояснюю.
— Аааа. А капуста у тебе свіжа чи квашена? А олія є? Морква, цибуля? А каструля яка? І головне — не забувай постійно помішувати, бо пригорить.
Так, капуста, морква, цибуля. Швиденько все нарізали. Тушкую. Так, головне — помішувати, помішувати.
З вулиці лунає гучне гупання мінометних прильотів.
— Пацани! Воздух!
— Головне — помішувати.
— Вітьок, уже близько прилітає. Давай, може, у підвал.
— Та пішли вони! Я бігати буду, а капуста на нашу Святу вечерю пригорить?! Нє-нє.
І доки я помішував ту капусту, чомусь був впевнений — ніфіга воно мені не прилетить, бо я ж пообіцяв побратимам, що приготую страву.
Пацани оцінили її, коли вже сіли вечеряти. Попередньо, як годиться, ми запалили свічку та помолились. І кутю свою приготували, і салати якісь, і армійські рибні консерви згодились. Піст усе ж таки.
— Гм. Смачна капуста. Респект дружині. Диви, як по телефону твоїми руками приготувала.
***
Вранці до нас прийшли щедрівники — місцеві хлопчаки, які ще залишилися жити в Кримському. Волонтерські солодощі, згущонка, гроші. Дядьки, які побачили малих хлопців, одразу згадали своїх дітей і були щедрими.
Один з малих приносить мені магазин від автомата, набитий бронебійними набоями: “Ось, знайшов на вулиці. Хтось, певно, загубив”.
Дякую й одночасно сварю хлопчака. Добре, якщо у когось з наших з броні злетів, а якщо “закладка”? Пояснюю, що в жодному разі не можна піднімати чи торкатись нічого військового, що валяється деінде. Ситуації, коли російські диверсанти кидають десь зброю чи магазини, а під ними роблять “закладу” — міну чи гранату — на той час були вже непоодинокі.
***
31-й блокпост наші згодом врешті-решт залишили. Але дістався він російським окупантам лишень після багатогодинного обстрілу зі всіх стволів, атаки танками та ціною величезних втрат. Наші відійшли, жертвуючи позицією, щоби зберегти людей.
А ворог декілька днів потім марно заходив на 31-й, щоби повноцінно заволодіти ним. Українська артилерія справно перемелювала колони противника, які намагалися закріпитися на блокпості.
Пожежною командою ми попрацювали вже перед самим виїздом на базу. Противник пішов в атаку на позиції піхоти, і десантники не кинули побратимів в біді. “Пожежники” проїхали по полю під вогнем “градів”, а потім з кулеметів БТР та автоматичного гранатомета “загасили” ворога. Попри всі спроби окупантів, “Кримський котел” їм не вдався.
Повернувшись на базу, ми нарешті попили води, яку освятив капелан.
***
Знову Кримське я побачив вже навесні. В обійстя над надійним підвалом все ж таки прилетіло, залишивши від нього руїни. Цілих будинків, як і місцевого населення, стало ще менше.
А українська армія залишилась. І про те, що вона нікуди відступати вже не має наміру, свідчать залишки російських танків, підбитих у жорстоких січневих боях.
Нині село Кримське називають чи не в кожному повідомленні штабу Об’єднаних сил. Там знову запеклі бої, обстріли та втрати.
Тож, сідаючи цьогоріч за святковий стіл, обов’язково згадаю ту Святу вечерю та підніму чарку за тих, з ким мав честь частуватись взимку 2015-го, а ще за тих, хто зараз готує вечерю під гупання арти. Брате, якщо ти раптом надумав тушкувати капусту, не забувай помішувати!
