Першою, хто вирішив порушити болючу тему, стала Валерія Сікал, що проходить службу у військовій частині А1358 у Хмельницькій області. Вона заявила в поліцію на свого командира Віктора Іваніва, пише газета Експрес.
Спочатку військова намагалася подати заяву у Хмельницькій області, де й проходить службу. Але не склалося. Врешті кримінальну справу порушило головне управління Нацполіції у Вінницькій області.
Щоби розібратись у ситуації, ми запрошуємо до розмови військовослужбовицю Валерію Сікал і Віталія Павловського, голову громадської організації “Ревізія влади”, що допомагає їй домогтися справедливості. Ми хотіли вислухати і командира Віктора Іваніва, однак на наші дзвінки він не відповідає.
— Валеріє, як ви потрапили до Збройних сил?
В. Сікал:
— У 2016-му я закінчила військову кафедру Сумського державного університету. Рік тому призвали, пішла служити. Тоді мені виповнилося 23.
— Тоді й виникли проблеми?
— Так. Доводилось постійно думати, як не зустрітися з командиром, куди від нього сховатися. Я жила сама на території військової частини у службовому помешканні. Іноді чоловік приїжджав, коли мав змогу. Він — учасник бойових дій.
Бувало, до мого помешкання приходив командир, був напідпитку, казав: у тебе такий гарний диван, давай на нього лягай. Доводилося силою виштовхувати.
Він і при інших не раз казав: давай поцілуємся, лягай, роздягайся, будеш обслуговувати, ставай на коліна, це твоя робота.
Бувало, за руки мене ловив, притискав до себе, по ногах гладив, до інтимних місць намагався руками... як би це сказати... Я виривалась.
— До зґвалтування не дійшло?
— Дякувати Богу, ні.
— Ви скаржилися на його дії?
— Так, на гарячу лінію з морально-психологічної підтримки, шукала допомоги в інших військових. Та мені відповідали, що без достатніх доказів можна навіть "не рипатися".
— Про які докази говорили?
— Відео- або аудіофіксацію.
— Вам не вдавалося зробити запис?
— Я носила зі собою диктофон. Але те, що записалося, було неналежної якості.
— Однак ви все-таки звернулися в поліцію та прокуратуру?
— Коли я вперше звернулася у поліцію для подання заяви, мене послали на три веселі букви. Але навіть після того, як заяву взяли у Вінницькому відділку, слідчі дії не рвуться проводити. Ми неодноразово з чоловіком заходили спитати, що відбувається зі справою. Слідчий сказав: "О! То я вас допитаю". На що я йому: "Не допитаєш, а опитаєш, тому що я не правопорушник".
— Як цей командир ставився до інших підлеглих?
В. Сікал:
— Є дівчата-військовослужбовиці, які вже також набралися сміливості й заявили, що були в такій ситуації, як я. Є їхні свідчення.
В. Павловський:
— Зі слів свідків, цей командир мав декілька коханок, вивозив їх на один з військових об’єктів, де є будиночок, мангал.
Він знущався і з військовослужбовців-чоловіків. Кажуть, змушував робити їм клізми для того, щоби покарати за якесь порушення. Наприклад, якщо від когось було чути спиртним.
Є розповіді, що командир особисто знімав знущання на камеру. І змушував інших військовослужбовців знімати, а потім шантажував їх цими відео.
— А де тепер командир Іванів?
— У відпустці.
— Яке покарання йому загрожує?
— Мені повідомили, що може йтися про штраф або півроку обмеження чи позбавлення волі.
— Вікторіє, чи не говорили вам, що розголос історії з домаганнями може завадити у військовій кар’єрі?
В. Сікал:
— Не думаю, що хтось це робитиме, якщо я буду виконувати свою роботу якісно. Але я продовжу службу лише тоді, якщо мене переведуть в іншу військову частину.
— Що потрібно, щоб перевели в іншу частину?
В. Павловський:
— Дозвіл від міністерства. Отримати його важко.
— Що порадите іншим військовослужбовцям, які зіткнулися з такою ж проблемою?
В. Сікал: — Не терпіти. Не мовчати. Бо далі буде тільки гірше.
