"Це робиться з подвійною метою, — розповідає в коментарі газеті Експрес Сергій із позивним "Сірко", один із бійців. — Щоби ввести в оману противника і для зручності переговорів. Зрозуміло, що прослухавши радіообмін та почувши чиєсь прізвище, ворог може робити якісь кроки для того, щоби встановити особу цього бійця, дізнатися, в якому він підрозділі служить. Тож прізвисько — необхідне.
До слова, позивні українські воїни обирали собі ще в часи Холодноярської республіки — щоби ворог не дізнався, з ким насправді має справу. Потім практику перейняли бійці УПА. Тож ця практика — історична традиція".
"Я не схильний проводити прямі історичні аналогії між позивними тепер і псевдо часів визвольних змагань, — каже Віталій Гайдукевич, історик, учасник робочої групи при Міністерстві оборони України. — Тоді псевдо було засобом конспірації. Нині ж позивний скоріше слугує способом швидшої комунікації під час радіопереговорів. Довго тримати в таємниці його навряд чи вдасться. Принаймні прізвища ключових командирів, які приховані за позивними, противник швидко вираховує".
Але як саме обирють позивні?
За словами бійця Сергія, це може зробити воїн на свій розсуд, а буває, що якесь прізвисько просто до нього чіпляється. "Скажімо, я собі взяв позивний "Сірко", бо це слово співзвучне з моїм іменем, і ще я поважаю цього історичного персонажа", — каже Сергій.
Бійці розповідають, що одного з їхніх товаришів прозвали “Ламбада”, бо смішно тупцяв на посту в бронежилеті. А ще один мав позивний "Холодильник" — був дуже господарський і запасливий, завжди мав у кишенях якийсь перекус, яким був готовий поділитися з товаришами. От хтось і сказав: "Ого? Та ти, як холодильник". В одному з підрозділів був боєць, який захоплювався творами Толкіна. Відповідно, позивний у нього був "Ельф".
Хтось намагався собі вибрати суворий і грізний позивний, а хтось — гумористичний. Наприклад, "Малюком" виявлявся двометровий воїн вагою понад центнер!
