Соцопитування щодо електоральних настроїв замовляють переважно політики двох категорій: ті, що мають найбільші шанси на перемогу, і ті, що розпочинають власний політичний проект, — їм на самому старті потрібно створити враження серйозної суспільної підтримки, знайти спонсорів, — розповідає в коментарі газеті Експрес політолог Дмитро Бачевський. — У передвиборчий період це може коштувати десятки тисяч доларів, якщо йдеться про солідну компанію з багаторічною репутацією.
Щоби фейкове опитування видавалося достовірним, його проводять за всіма правилами: з реальними інтерв’юерами, анкетами. Утім ніхто не заважає компанії опитати, наприклад, 10 тисяч респондентів, а потім вилучити "зайві" анкети і залишити ті, що демонструють потрібний результат. А згодом оголосити, що опитали, приміром, лише п'ять тисяч респондентів. Викрити фальсифікацію в такому разі неможливо — всі анкети, якщо їх перевірити, реальні.
Ще можуть проводити опитування із сотнею респондентів, а потім просто збільшити результати таким чином, ніби вибірка була ширшою. Буває, що використовують анкети з попередніх опитувань та переробляють так, щоб мати потрібний результат".
"Загальноукраїнське опитування зі стандартною вибіркою коштує від кількох тисяч до десятків тисяч доларів, — додає Михайло Басараб, кандидат політичних наук. — Усе залежить від завдань, розміру анкети, питань, котрі досліджують, величини вибірки".
"Інколи псевдосоціологи подають опитування малої групи людей як всеукраїнське, — каже Андрій Биченко, директор соціологічної служби Центру Разумкова. — Це роблять цілеспрямовано, щоб отримати потрібні результати для певних замовників, котрі орієнтуються саме на виборців малих міст та сіл. Часом такі дослідження проводять, щоб підвищити рейтинг партії чи кандидата, щоб залучити до виборчої кампанії спонсорів. Мовляв, дивіться — кандидат прохідний, можна в нього інвестувати".
Детальніше про те, як просувають псевдорейтинги кандидатів та як відрізнити справжні соціологічні дослідження від маніпулятивних — у новому номері газети Експрес.
