Після надання томосу в багатьох виникло запитання, чи зміниться одяг у священнослужителів Православної Церкви України, пише газета Експрес. Ні — адже облачення і в нас, і в Константинополі ідентичне. Цікаво, а як створюють церковний одяг? Щоб з'ясувати це, ми завітали у храм Живоносного Джерела. Тут діє одна із майстерень, де шиють одяг для українського духовенства.
У дарунок Філаретові
Храм стоїть на південно-західній околиці Києва — у житловому масиві Південна Борщагівка. На вході до церкви мене зустрічає настоятель — протоієрей Валерій Семанцо. Піднімаємося крутими східцями на другий поверх. Тут у невеличких кімнатах розмістилися майстерня.
"25 років тому тут почали шити одяг для священиків храму — адже у ті часи не було де купити ризи, — розповідає настоятель. — Уже пізніше до нас стали звертатися із замовленнями й служителі інших церков".
Біля вікна майстерні — ряд стареньких швейних машин. На столах акуратно поскладані сувої кольорових тканин, а поряд — вишиті полотна, блискучі камінці, атласні стрічки.
Поряд з манекеном у розшитому золотом червоному облаченні метушаться дві жінки.
"Це подарунок до 90-річчя Патріархові Філарету, — видно, що отець Валерій пишається роботою жінок. — З червоного оксамиту. Сподіваємося, Патріархові сподобається".
Три зірки і 18 хрестів — для архиєрея
У майстерні працюють чотири жінок. "Створення облачення починається з розробки ескізу, — розповідає 51-річна Вікторія Буцерога, головна швачка майстерні. — Художник малює візерунки та хрести, добирає кольори. Ми робимо заміри людини, для якої шиємо одяг, коригуємо викрійки".
Поруч з нами тендітна жінка в окулярах ретельно розпрасовує червоний оксамит. Це — 85-річна Лідія Василівна, їй тут довіряють найделікатнішу роботу.
"Коли надходить замовлення на вишите облачення, робимо розкладку, визначаємо, як саме будуть розміщені елементи, — пояснює жінка. — Зараз я праскою прикріпляю червоний оксамит до клейової тканини, скоро на ній буде вишитий новий хрестик для одежі Патріарха".
Разом з Лідією Василівною йду в сусідню кімнату, тут — два вишивальні апарати, під'єднані до швейних машинок. Позаду них — із десяток мотків ниток, більшість — золотистих відтінків.
"Раніше ризи вишивали вручну. Тепер переважно малюнки розробляють на комп’ютері, далі — запрограмовують вишивальні апарати, це дуже полегшує роботу", — каже жінка.
Над апаратом висить невеличкий аркуш із якимись позначеннями.
"Це нагадування, скільки хрестиків та зірок потрібно нашити для кожного священницького сану, — каже швачка. — Наприклад, для архиєрея — 3 зірки, 6 хрестів по 16 сантиметрів, 8 — по 9 см, 3 хрестики по 7 й один п’ятисантиметровий".
Лідія Василівна в процесі роботи.
Далі Лідія Василівна береться демонструвати свою роботу: "Спочатку ставимо шматочок тканини, зафіксований у спеціальному колечку, під голку швейної машинки. Тоді на апараті визначаємо номер візерунка самого хрестика, їх у нас близько 20 видів. Далі вказуємо розмір — і вмикаємо! Щоби візерунки були блискучі, використовуємо шовкові та люрексові нитки".
Під цокотіння машинки жінка показує невеличкі пакетики з десятками різнобарвних вишитих хрестиків: червоні, золоті, блакитні — невдовзі вони прикрашатимуть облачення найвищого духовенства України.
За хвилин п’ять один вишитий хрестик готовий. Лідія Василівна витягає тканину з-під машинки, сідає у крісло і бере ножиці.
"Тепер треба відрізати зайву тканину, — каже. — Згодом візерунок нашиють на ризи".
Білий — колір Господа, блакитний — Богородиці
Цікавлюся, зі скількох частин складається повний комплект одягу для священнослужителів.
"Основними повсякденними шатами духовенства всіх ступенів є підрясник і ряса, — розповідає Вікторія Буцерога. — Підрясник — довга сорочка до п’ят, із наглухо застебнутим коміром та вузькими рукавами. Підрясник виготовляють з сукна, вовни, льону, рідше — із шовковистих тканин. У ченців цей одяг має бути чорного кольору. У решти духовенства — чорного, темно-синього, коричневого, сірого чи білого.
Ряса — це верхнє вбрання з широкими і довгими рукавами, що мають закривати долоні. Вона переважно чорного кольору, але може бути темно-синього, коричневого, білого, рідше кремового і сірого".
"Усі богослужіння, крім Літургії, священик проводить у підряснику і рясі, поверх яких надягає ризи, — пояснює настоятель. — При служінні Літургії, а також в особливих випадках, коли за Статутом священик повинен бути в повному богослужбовому вбранні, рясу не використовують, а поверх підрясника одягають підризник та інші ризи.
Диякон служить у підряснику, поверх якого одягає стихар. Довга широка стяжка через плечі називається ораром, а манжети на зап’ястках — поручами.
Священницькі ризи — це стихар із легкої тканини (підризник), єпитрахиль (довга стрічка, що огинає шию і обома кінцями спускається на груди), пояс, нарукавники, фелон (накидка без рукавів, прикрашена хрестами), і набедреник.
Єпископ замість фелона має сакос (довгий просторий одяг з короткими широкими рукавами), а на нього накладає омофор, що покриває плечі. На голову надягає митру (розширену й заокруглену вгорі корону, оздоблену іконами), на шию — панагію (невеликий образ округлої форми).
У ризи вбираються з відповідними молитвами, пов'язаними з символізмом кожної їх складової (стихар — це чисте сумління, пояс — духовна сила)".
Розглядаю гаптовані золотими нитками ризи. Цікаво, яка вага такого облачення?
"У патріарха може сягати від 5 до 17 кілограмів, — каже отець Валерій. — Це тоді, коли на одежі багато прикрас".
А чи мають значення кольори священницького вбрання?
"Так. Жовте облачення — це золото і святість, його одягають для богослужінь у неділі та дні пам'яті апостолів, — пояснює настоятель. — На Різдво чи Богоявлення — біле облачення. На Великдень носять білі й червоні ризи. Фіолетове одягають у неділі Великого посту. Бордове — у дні мучеників. Чорне облачення — для буднів Великого посту і Страсного тижня. Зелене — для Вербної неділі. Блакитне — колір свят Богородиці".
Храм Живоносного Джерела, де і шиють одяг для священнослужителів.
Для архиєрея шити найважче
Найбільше замовлень у майстерні — перед великими святами, особливо — великодніми. Пошиття одного комплекту риз для священика у цій майстерні в середньому коштує 2,5 тисячі гривень. Якщо використовують дорожчу тканину — вартість збільшується.
"Тканину для облачення нам зазвичай приносить замовник, — каже Вікторія. — На пошиття архиєрейської одежі нам вистачає трьох днів. Рука вже набита, як то кажуть".
"Для архиєрея шити найважче — через велику кількість елементів одягу, — додає 65-річна Наталія Власівна, швачка. — Але в нас злагоджена команда, ми ще жодного разу не перешивали вбрання. Буває, що замовник хоче ще більше камінців додати до вже готового виробу — залюбки робимо це".
Робота у швачок не з найлегших, заробляють вони трохи більше за "мінімалку". Однак з яким ентузіазмом виконують свою роботу!
"Кожне облачення для нашої майстерні — особливе, — зауважує Вікторія. — Дуже радіємо, коли бачимо у ньому священнослужителів".
Фото авторки
