Серед тих, хто хоче стати депутатом Верховної Ради, — не лише політики, а й співаки, шоумени, телеведучі, спортсмени. “Не лізьте в парламент”, — кажуть їм ті, хто не вірить, що люди без політичного досвіду чи хоча б профільної освіти можуть якісно працювати в Раді. “Якщо людина розумна, то в парламенті працюватиме на благо країни”, — апелюють інші. Суперечки не вщухають.
І це не дивно. Бо сперечатися є про що.
З одного боку, людина, яка отримала диплом про профільну освіту, теоретично має більше знань, а отже, і навичок для ефективного законотворення. З другого — освіта далеко не завжди відіграє вирішальну роль.
Ні для кого не секрет: більшість українських вишів дає доволі слабкі знання. Хто прагне бути освіченим, гризе граніт науки самотужки.
Тепер — про досвід. З одного боку, досвідчені політики можуть дати більше користі країні, адже краще розуміють державницькі процеси. З другого — що з того досвіду, якщо людина — нечесна? Якщо має 20-річний політичний бекграунд, але працює у Верховній Раді лише на власний інтерес, — це краще, ніж недосвідчений, однак совісний політик?
Ситуацію, яка складається нині в політичному житті країни, обговорюємо з політологами, представниками шоу-бізнесу та лідерами громадської думки.
— Як гадаєте, що сприяло тому, що нині багато представників різних сфер, не дотичних до політики, опинились у партійних списках?
“Йти в політику — це вже тренд у суспільстві, зумовлений, зокрема, й перемогою Зеленського”, — каже директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД імені О. Никонорова, політолог Сергій Пархоменко.
“Насправді це не нова практика, — додає заступник директора Інституту політичних та етнонаціональних досліджень імені І. Кураса НАН України, доктор історичних наук Олександр Майборода. — Коли партії формують першу п’ятірку чи десятку списку, то стараються залучити якусь популярну персону. Таким чином вони звертаються до емоцій електорату, а не до розуму”.
— Як ви ставитеся до того, що в народні депутати балотуються люди без будь-якого політичного чи управлінського досвіду?
С. Пархоменко:
— Здебільшого негативно. Тому що все це активно підживлює Росія: їй треба перетворити нашу державу та владні інституції на щось несерйозне й абсурдне. Присутність різних шоуменів у політиці сприяє такій лінії Кремля.
Москва боїться професійних політиків в українській владі. Розумію, що ці люди не цікаві більшості українців, викликають у багатьох неприязнь, видаються застарілими, нечесними, закритими у своїй манері комунікації з простим народом. Але вони навчилися адекватно реагувати на непрості реалії сьогодення.
Все це активно підживлює Росія: їй треба перетворити нашу державу та владні інституції на щось несерйозне й абсурдне.
— Якщо людина раніше займалася лише, приміром, музикою і йде до парламенту суто з досвідом музиканта, то позитивного результату від такого рішення не буде, —упевнений письменник Андрій Курков. — Та якщо ж висуванець займався музикою, але паралельно дбав про ситуацію у країні, вивчав політичні процеси, аналізував події, то такій людині все може вдатися. Особливо, якщо вона має хорошу репутацію та довіру серед громадян України.
— Думаєте, у нас серед політиків не вистачає людей, які викликають довіру в суспільстві?
— Так. І люди це розуміють. За останні роки чи не вся політична еліта була скомпрометована або через свої нечесні дії, або ж через те, що їм приписували. У політикумі нема чистих та чесних людей! Натомість серед шоуменів такі є.
О. Майборода:
— А я вважаю ненормальним те, що люди голосують за тих, хто є популярними шоуменами чи артистами і не мають політичного досвіду. Це свідчить про інфантильність нашого народу, його нездатність глибоко аналізувати ситуацію. Як наслідок, не політика перетворюється на шоу, а країна перетворюється на шоу. Ось у чому трагедія.
С. Пархоменко:
— У світі, на жаль, настала ера інформаційного суспільства, коли люди стають залежними від телевізійних, геть віртуальних образів, починають жити в паралельній реальності. Але бажання хайпу дуже негативно позначається на такій сфері, як державотворення.
О. Майборода:
— І тут великою мірою лежить провина на всіх попередніх політичних урядах.
— Чому?
— Тому що ніхто не опікувався проблемами політичної освіти населення. До речі, колись російський письменник Чехов казав: “У чому проблема виходу в світ поганої книжки? Не в тому, що на видавництво витрачено кошти, не в тому, що змарнований час на її прочитання. А в тому, що потім багато хто вважає, що він може написати не гіршу книжку і стати письменником”. Тепер-от люди вважають, що можуть стати парламентарями чи керівниками держави без будь-якого політичного й управлінського досвіду.
Це свідчить про інфантильність нашого народу, його нездатність глибоко аналізувати ситуацію.
— А я маю дещо іншу думку, — зазначає колишній дисидент, правозахисник і публіцист Мирослав Маринович. — Прийнято вважати, що до класичного парламенту повинні йти юристи чи економісти. Але наш час ламає всі традиції. Важливо одне — чи ті люди, непрофесійні політики, які йдуть до Ради, захочуть стати професіоналами, чи захочуть вони вчитися, а чи прагнуть маніпулювати владними можливостями у власних інтересах.
— Наскільки важливою, на ваш погляд, є професійна освіта — політологічна, економічна чи юридична — для тих, хто хоче балотуватися у депутати ВР?
С. Пархоменко:
— Як на мене, річ не в освіті, а в досвіді. Хай би людина мала будь-яку освіту, головне — аби в неї був досвід роботи на тому рівні, щоби добре розуміти систему, за якою влаштована держава, знатися бодай на якихось галузях, від яких залежить її життєдіяльність.
— Відсутність політичної освіти, досвіду може стати плюсом, — вважає Остап Ступка, актор театру, кіно. — Інші професійні навички можуть допомогти таким нардепам приймати нестандартні рішення, які позитивно впливатимуть на країну.
Зрештою, кожен вибирає свій шлях сам. Критикувати когось за бажання бути у політиці не можна. Якщо в артистів є ідеї, які вони хочуть втілити на благо нашої країни, то чому ні? Хай роблять! Втім, чи буде позитивний результат від такого рішення, побачимо лише згодом.
Відсутність політичної освіти, досвіду може стати плюсом.
— Не розумію, чому в суспільстві роблять якісь обмеження для людей з шоу-бізнесу, — обурюється народна артистка України Ніна Матвієнко. — Якщо ти бізнесмен і маєш великі гроші, то можеш йти в політику, а якщо співак, то ні? Безглуздя!
— Як зазвичай зарекомендовують себе представники шоу-бізнесу, спорту в політиці?
С. Пархоменко:
— От футболіст Джордж Веа став президентом Ліберії. Чи з його приходом до влади країні стало краще? Ні. Дональд Трамп, шоумен за духом, вніс сум’яття у політику США, несприйняття більшості суспільства. Беппе Грілло, засновник італійської політсили “Рух 5 зірок”, попри серйозний вплив цієї партії на країну, далеко не на перших ролях там. Так само, як і музикант Павел Кукіз у Польщі.
О. Майборода:
— Та все ж історія знає багато прикладів, коли на керівні посади потрапляли люди без досвіду управління державою і проявлялися позитивно. Наприклад, генерал Шарль де Голль. Він — типовий військовий, досвіду управління державою не мав, але став президентом, національним лідером Франції. Або ж Дуайт Ейзенгауер, також військовий, який став президентом США.
М. Маринович:
— Згоден. Візьмімо, для прикладу, дисидентів, які прийшли у перший вільний, демократичний парламент. Тут не беру до уваги В’ячеслава Чорновола, який якраз готував себе до політичної діяльності (йдеться, зокрема, про Левка Лук’яненка, Михайла і Богдана Горинів, Iрину Калинець, Богдана Ребрика. — Авт.). Вони не мали політичного досвіду. Але були людьми чесними, місійними, відданими Україні. І зробили багато важливих для країни речей.
Читайте також про несподіванки та закономірності у списках політичних партій
