Їх не хвилюють субсидії. Телевізор не дивляться. Інтернету не мають. Живуть у лісі. Дітей із пелюшок навчають ніндзюцу.
Сім'я Рикових живе на хуторі Гнила, що на Львівщині, пише газета Експрес. Приїхали сюди зі столиці з двома малюками: одному тоді було три роки, другому — 14 днів. Він — перекладач, вона — медик.
Тоді Анатолій був хворий на рак. "Метастази в нирках. Ось тут, під порогом хати, я кричав мов божевільний", — розповідає він.
Це було шість років тому. Нині Анатолієві Рикову — 52, дружині Даші — 40, і дітей троє. Доня знайшлася вже на хуторі. Народилася на подвір'ї. Пуповину Марії перев'язував батько. Лікарів під час пологів не було. Тепер дівчинці вже чотири.
Маркові — дев'ять. До школи не ходить, вчиться вдома. Захоплюється ніндзюцу, бойовим мистецтвом японських ніндзя та самураїв, якого Марка навчає батько.
Іванкові — шість, він народився у монастирі на Буковині. Також вивчає ніндзюцу та практикує йогу разом із сім'єю.
Медикаментів Рикови не вживають, до лікарів не ходять. Але й не хворіють, хіба що у сезон природних змін можуть мати нежить.
"На хуторі ми навчилися траву косити, дрова рубати та землю засаджувати, — каже Даша. — Головне — аби здоров'я було, решта із Божою поміччю вдасться".
Читайте також: У Києві розпочалася спільна молитва за автокефалію
Анатолій виріс у Херсоні, Даша — зі Сімферополя. Вона має диплом гінеколога. Він закінчив лінгвістичний виш та фельдшерські курси, володіє англійською й німецькою. Заробляв перекладами, давав уроки з бойових мистецтв, викладав йогу у престижній столичній студії. Даша у Києві мала приватну клініку нетрадиційної медицини. Чекали сина... Аж раптом — страшний діагноз для майбутнього тата. Рак. А потім інфаркт і клінічна смерть. Три з половиною хвилини Анатолій був на тому світі.
"Коли прийшов до тями, усвідомив: я не помираю, але й не живу. Зрозумів: щось у житті роблю не так", — згадує чоловік.
Наступного ранку, перемагаючи біль, пішов із Дашею до храму. Священик дав парі шлюб. Після цього подружжя купило два квитки на літак до Індії. Летіли у невідомість — не для вражень, а для життя.
Їхній перший син, Марко, народився у Варанасі. В індуїзмі це місто на ріці Ганг — центр Всесвіту. Сюди приходять, щоби вижити або померти. Тут, згідно з віруваннями, очищається карма.
"Індія навчила нас любити життя і людей. Радіти кожному дню, цінувати мить", — розповідає Даша. Коли закінчилися гроші на готель, жили із малюком на березі Гангу.
Офіційна медицина стверджує: якщо метастази раку проникають у нирки та печінку — людина не виживе. Та Анатолій — живий. Каже: після того, як лікарі відправили помирати, медпрепаратів та "хімії" не приймав. Лікувався травами і йогою.
"Найперше треба змінити своє ставлення до життя. Не триматися за матеріальне. Простити собі й світові", — каже Анатолій. Він переконаний: хворобу допомагає здолати любов рідних.
Повернувшись з Індії, Рикови оселилися у монастирі на Буковині. Анатолій забув про смерть. Відступила хвороба і в Даші — вона мала перитоніт, гнійне запалення очеревини.
Нині сім'я живе тим, що дарує природа. У раціоні переважають бобові, хліб із борошна грубого помелу. П'ють козяче молоко.
Хату на хуторі Риковим допоміг купити підприємець, який свого часу просив у них допомоги.
У планах родини — відкрити центр, де допомагатимуть подружжям, що зіткнулися з проблемами. Рикови переконані: життя занадто коротке, аби витрачати його на ненависть, образи й невдоволення.
Читайте також: Газета Експрес дарує 100 тисяч гривень та подорож Європою
Світлана МАРТИНЕЦЬ
