На написання цього тексту нас надихнула історія, якою поділилася 71-річна читачка газети Експрес Ольга Малиновська з Тернопільщини: “31 грудня зустріла свою знайому, їй — 80. Така сумна була. Ми розговорилися. Каже, що купила собі ліки, заплатила за комунальні послуги, і в гаманці на свято залишилося три гривні. Ну який Новий рік, яке Різдво з таким бюджетом?”
“Я дала їй 60 грн зі своїх заощаджень, щоби могла купити собі шматок ковбаски, сиру, апельсин, — розповідає далі пані Ольга. — Діти їй не допомагають — поїхали на заробітки і забули про стареньку. Господарство має скромне — здоров’я не дозволяє опікуватися більшим. Тому я й не пошкодувала грошей зі свого гаманця для неї”.
63 гривні на новорічно-різдвяні свята — як вам така перспектива? Що можна купити на ці гроші? Порахуймо. Півкілограма курячого філе. Або трішки більше — свинячої вирізки. Або 350 г домашньої шинки. Чи 300 г голландського сиру. Або 2 кілограми мандарин. Чи півтора — хурми. Чи можна з таким бюджетом подбати про бодай скромну святкову вечерю хоча би на одну людину? Як мільйони українських пенсіонерів провели новорічну ніч, Святвечір і Різдво, зважаючи на їхні мізерні пенсії? Чи змогли запросити рідних та друзів до себе і пригостити чимось смачненьким?
Боляче писати про це у 2019 році. Світ стрімко розвивається, а пенсіонерам в Україні досі не вистачає грошей на нормальне харчування.
Нагадаємо, із січня цього року мінімальну пенсію підвищено до 1497 гривень. Хоч яким позитивом віє від слова “підвищили”, але півтори тисячі гривень — це лише бюджет для повноцінних одноразових закупів у супермаркеті чи для придбання теплої куртки, або ж кількох побутових засобів для дому. А що робити, якщо 1497 гривень — це все, що у вас у гаманці на цілий місяць?
Ми вирішили дати слово пенсіонерам, аби розповіли про те, як це — жити на українську пенсію.
Марія Збишко, 84 роки
Зустрічаємо пані Марію неподалік ринку. Жінка повертається із закупів. У торбі — трохи овочів, риба і солодощі. “Готуюся приймати гостей, — каже. — Продуктів купила рівно на 300 гривень. — Для мене це — велика сума, кожну копійку рахувала, нічого зайвого не брала”.
Пенсіонерка журиться, що не зможе потішити рідних нічим особливим на столі. “Маю аж 13 правнуків! — каже. — Чекають від мене чогось незвичайного”...
Та на пенсію розміром 1800 гривень, яку отримує пані Марія, непросто виділити гроші на якісь кулінарні цікавинки.
“Я живу сама. А рахунки за комуналку приходять такі... — жінка махає рукою. — Страшно дивитися на ті суми. Тому мушу економити на харчах. Варю борщ і розтягую майже на тиждень. Часом хочеться чимось смачним себе потішити. Тоді купую шматочок ковбаски. Такої, дешевої. Якось внучка приїхала, каже: “Ви, бабо, ковбасу для собак їсте!” Ну а що? Купую, що можу.
Діти допомагають, звісно. Інакше не знаю, як би жила. Та грошей в них ніколи не прошу, їм самим важко”.
Питаю в пані Марії, як часто купує новий одяг. “Новий одяг? — дивується. — Ніколи. Ношу те, що діти та внуки привезуть”.
Наостанок жінка висловлює думку, від якої стискається серце: “У будень, знаєте, так не відчувається, що ти бідний. А на свята, коли інші довкола багато всього купують, наготовлюють, — отоді відчуваєш, як мало можеш собі дозволити...”
Ганна Кечур, 79 років
Пані Ганна має 42 роки стажу роботи гальваніком (робота, пов’язана із захистом різних виробів від корозії). Пенсія жінки — 1600 гривень.
“У мене — цукровий діабет. Ось сьогодні прийшла до лікаря, а він виписав препаратів на 800 гривень! — жінка робить виразний акцент на слові “вісімсот”. Так, ніби говорить про мільйон! Не дивно, враховуючи, що це — половина її пенсії. — Постійно мушу купувати ще й інсулін — по 300 гривень за упаковку. І що з тієї пенсії мені залишається?”
А залишається приблизно 500 гривень на харчі та комуналку.
Жінка живе зі старенькою сестрою. “Дітей не маємо. Тож допомогти нікому, живемо з пенсій. Економимо. І молимося, щоби стало легше”, — каже. Пані Ганна мне невеличкий пакетик у руках. “Свята тривають... А я їм хліб і п’ю звичайну водичку, щоби не влазити в борги, — у пенсіонерки виступають сльози. Вона роззирається, чи не спостерігає хтось збоку за її емоціями — соромиться. — Найгірше те, що розумію — краще вже не стане. Молоді ще можуть знайти собі хорошу роботу, а у старості відчуваєш приреченість. 1600 гривень — це все, на що можна розраховувати і цього місяця, і наступного. І так — на роки”.
Ольга Панкевич, 75 років
Пані Ольга продає при дорозі квасолю в маленьких пакетиках. Закутана жінка переступає з ноги на ногу — мороз. Знайомимося. Пенсіонерка каже, що має 54 роки стажу на багатьох роботах — від прибиральниці до робітниці заводу. Фотографуватися відмовляється навідріз — не хоче, щоб її такою бачила вся країна.
“Цього місяця прийшов рахунок за комуналку на 1500 гривень, а моя пенсія — 1800, — розповідає. — Що мала робити? Взяла, що було вдома, і приїхала зі села до міста хоч щось вторгувати. Свята, а у гаманці вітер свище”.
“Тільки не дивіться, у що взута! — жінка ловить мій погляд, коли я роздивляюся товар, і прикриває чоботи пакетом. — Уже якось куплю нове. Ці мешти взяла за 75 гривень на ринку, щоби хоч якісь були. Старі чоботи порозклеювалися — вже нема що ремонтувати.
Буду стояти, доки продам усю квасолю або коли останній автобус поїде. Допомоги чекати нема звідки, треба хоч щось заробити”.
Ніна Савера, 67 років
Пані Ніна працювала 34 роки на цементному заводі, тепер отримує 2100 гривень пенсії. “Деякі мої подруги мають пенсію по 1500, то моя ще нічого в порівнянні, — роздумує. — Але для нормального життя, самі розумієте, це дуже-дуже мало. Маю субсидію, але то якась така субсидія, що кожного місяця мушу по 1600 гривень платити за послуги. Ми з чоловіком складаємо свої пенсії докупи та й платимо...”
Молодою, каже Ніна, дуже любила гарний одяг. “А зараз вже й не пригадаю, коли щось нове собі купувала. Чекаю, коли на гуманітарці буде найнижча ціна, і тоді беру якусь річ. Ось вчора взяла блузку за 5 гривень, добру таку, не треба перешивати”.
“А якби завтра вам на картку надійшла тисяча доларів, на що би витратили цю суму?” — питаю.
Жінка відповідає одразу: “Поїхала би на екскурсію за кордон, щоби подивитися, як люди живуть. Хоча би до Польщі. Я побачила Москву замолоду, і на цьому мої подорожі закінчилися. Самі розумієте, в який час жили, — поїздки були не в моді. Треба було заробити на хліб, отримати квартиру, дітей виростити. Про це й дбали. А тепер чую, які там, у Європі, будинки, які дороги, люди... Дуже шкодую, що не бачила. А так хочеться!”
Марія Кутургіна, 71 рік
“Маю пенсію 2500. Наче й не найменша, яка могла бути, але навіть не знаю, куди її спершу витратити, — розповідає жінка. — Оплачу комуналку, куплю трохи продуктів... А ще син хворий. Дуже багато грошей тягне лікування. Не нарікаю на долю. Але я відробила 51 рік на заводі, важко працювала. Дуже хотіла би мати трохи більше грошей. Живу від пенсії до пенсії”.
“Часом так хочеться шоколадної цукерки, — у жінки затремтіли губи. — Думаю собі: якщо сьогодні не з’їм, то вже, може, ніколи й не з’їм. Я ж у тому віці, коли до завтра можна й не дожити. Але доводиться собі відмовляти. Маю багато нагальних витрат”.
Пенсіонер, який не назвав свого імені
Цей чоловік не сказав нам ні свого віку, ні імені. Зате охоче поділився власною історією. Чоловік працював у цеху металообробки 39 років.
Його пенсія — 2300 гривень. “Ось йду з лікарні, — пояснює. — Сказали, знижений рівень лейкоцитів. Треба зробити аналізи за 900 гривень. А це ж майже половина моєї пенсії! І не те що я зроблю ті аналізи й буду живий-здоровий. Це ж тільки початок ланцюга проблем. Далі будуть ще аналізи, а потім ліки, ліки, ліки...”
“А діти не допоможуть?” — питаю. Чоловік насуплює брови. “Діти? Я 39 років працював, щоб тепер гроші в дітей просити?!” — щиро питає. “Я не хочу розкошувати. Мені не треба, щоб стіл вгинався. Я хочу НОРМАЛЬНОГО життя. Нормального. Мати що їсти, що одягти, чим платити лікарям. Я платив податки все життя, розумієте? Платив, щоби держава мала за що жити. А за що я нині маю жити?
Нещодавно мені підвищили пенсію — на одну гривню вісімдесят копійок. Уже хоч би не ганьбилися. А ні, вони сказали — не підняли, а осучаснили. Осучаснили! Ну що тепер за гривню вісімдесят можна купити, дорогенькі? Восьму частину хлібини?!”
Цей текст — апеляція до влади, намагання достукатися до тих, хто визначає розмір пенсій в Україні. Невже ви вважаєте, що 1497 гривень на місяць досить для гідної старості? Маємо пропозицію: залишіть у своєму гаманці таку суму і проживіть на неї місяць. Радо опишемо і ваш досвід, якщо вам, з вашими апетитами, і справді вдасться це зробити.
