“Ми навчилися бути єдиною країною епізодично. У новому році нам треба бути єдиною країною кожного дня. Це має стати нашою національною ідеєю”, — сказав у новорічному привітанні Президент України Володимир Зеленський.
А ще там лунало, що не має значення, як називаються вулиці, — аби були освітлені й асфальтовані. Не має значення, під яким пам’ятником зустрічаються закохані. Це викликало бурхливу реакцію суспільства. Що ж насправді має значення? І чи є у нас той об’єднавчий фактор, на якому можна будувати національну ідею?
До дискусії ми запросили Ярослава Грицака, історика, професора Українського католицького університету; Вадима Васютинського, професора, завідувача лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України; Мирослава Мариновича, правозахисника, дисидента, та Олександра Палія, експерта-політолога.
— Чи може “єдність” стати національною ідеєю для українців?
М. Маринович:
— Національна ідея повинна об’єднувати всіх людей у країні. В українців вона ще не прийнята усім народом, хоч уже сформульована. Нам потрібно долати наші цивілізаційні розлами, як-от Схід і Захід. І таке завдання мало б стати нашою національною ідеєю. Люди ніби розуміють це. Президент намагався говорити про те, що ми маємо об’єднуватися. Але... Об’єднувати можна лише цінностями. Але саме цінностей, які можуть нас поєднати, бракувало в новорічному посланні президента. Це — гідність людини, любов до своєї землі, солідарність, правда. Не можна формувати національну ідею на основі випадкових емоцій чи випадкових символів. Бо ідея має об’єднати всіх українців: тих, хто живе тепер, тих, хто жив у минулому, і нові покоління, які ще мають народитися.
Я. Грицак:
— Я належу до істориків, які вважають, що національна ідея — це химера, котрої не існує. Це лише інструмент політики. Адже нація твориться не з ідеї, а з щоденного досвіду життя. Вона не створює реальності, а радше відображає її.
В. Васютинський:
— Якось один із політиків мандрував Україною на човні, питаючи людей про національну ідею. І чув — це “щоб усім було добре”. Та кожен вкладав у поняття “добре” кардинально інше. У когось це достаток, у когось — мова і культура, боротьба з корупцією, соціальна справедливість...
Формулювання національної ідеї має базуватися на колективній ідентичності. Хто ми? Що нас єднає з тими, кого вважаємо своїми? Спільне походження? Коли ми кажемо: ми — українці, це одне, але які ми — це кожен розуміє по-різному. Нині російськомовні жителі Донбасу, які налаштовані не дуже прихильно до України, вважають себе українцями, а не “от еті ваши бандєровци львовскіє”. А галичани, навпаки, вважають себе українцями щирими, на відміну від “донецьких ватників”. Як знайти спільну ідентичність для цих людей?
— А як було в минулому?
О. Палій:
— Національна ідея в Україні завжди була міцно пов’язана з особистою і національною свободою. У козацькі часи вона була артикульована так: “Ми маємо боронити вольність”.
Я. Грицак:
— Для українців XIX століття — це боротьба за землю, яка мала вимір і соціальний, і національний. Михайло Драгоманов визначав: той українець, який не є соціалістом, є ідіотом. На цій ідеології зродилось покоління революції 1917 року. Та потім проявилася нова обставина — на селянах національну державу не збудуєш. Вона потребує чиновника, інженера, банкіра, жандарма, офіцера. Тоді почалася критика з різних сторін. З’явилася ідея: потрібно створити українську еліту, хрестоносців, що будуть готові до найвищої жертви, жертви крові. На цій ідеології постала ОУН. З другого боку: еліту треба творити з різних класів, у тому числі з лояльних до українців російськомовного, польськомовного населення, євреїв тощо (тези В’ячеслава Липинського). Боротьба між цими концепціями, етнічною та політичною, точиться і нині.
В. Васютинський:
— Якщо ми формулюємо національну ідею, треба думати про майбутнє, а не застрягати в минулому.
— Може, варто запозичити закордонний досвід? Якими є національні ідеї інших країн?
М. Маринович:
— Не варто когось мавпувати. Скажімо, американська національна ідея полягає у тому, що кожен може стати президентом. Але для нас вона не є мотиваційною.
— Що сьогодні може об’єднати українців?
В. Васютинський:
— Якби в нас не було російської агресії, Україна б швидше вийшла на формулювання національної ідеї. Бо нині існує хіба що категоричний варіант: “Україна понад усе” — протистояння ворогові. Такий потрібен в умовах явної загрози, а в довготривалому періоді неприйнятний.
Я. Грицак:
— Треба перетворити Україну в державу з міцною економікою, сильною армією. Видатний історик Іван Лисяк-Рудницький казав: “Перестаньте будувати Україну, модернізуйте її”.
Дякуємо, що прочитали цей текст у газеті Експрес. У нас — тільки оригінальні тексти.
Читайте також інтерв'ю зі Святославом Вакарчуком
