Йдеться про заборону публічного використання російськомовного культурного продукту в будь-яких формах до закінчення війни на Донбасі. Депутати облради клопотатимуть за внесення такої зміни до законодавства України, пише газета Експрес.
Рішення викликало жваві дискусії у всіх регіонах України. То чи варто забороняти в Україні все російськомовне, доки на Сході триває війна? Чи свідчить симпатія людини до російськомовного продукту про її нелюбов до України?
До дискусії запрошуємо правозахисника Семена Глузмана, активіста Артура Переверзєва, одного з координаторів руху “Відсіч”, письменника Віталія Капранова, телеведучого Андрія Доманського, який не так давно потрапив в епіцентр скандалу через виголошення промови в стилі російської пропаганди.
— Яка ваша позицію щодо заборони російськомовного контенту в публічних місцях?
А. Переверзєв: — Понад чотири роки триває війна з Росією, сотні українців гинуть на фронті. А дехто далі слухає російський шлак і вважає, що це нормально. Це, шановні, аморально! Вважаю, що потрібно заборонити російськомовний контент у всіх публічних місцях.
А. Доманський: — Чи має патріотизм вимірюватись тим, якою мовою людина послуговується? Вважаю, що ні. Я сам цьому приклад. У повсякденному житті використовую російську. Але якщо ви мене запитаєте, чи люблю я свою країну, відповім — понад усе. Чи люблю людей, які тут живуть, — понад усе. Чи люблю людей, які намагаються цією країною керувати? Терпіти не можу, як і мільйони українців! А тепер складіть із цих змінних рівняння і матимете відповідь, чи я патріот і чи патріоти мільйони інших, подібних до мене.
С. Глузман: — Коли у великої частини топ-керманичів нашої держави, зокрема у Президента, донедавна є чи був бізнес у Росії, про яку заборону російськомовного контенту може йтися? Починати треба з повного припинення комерції з агресором, а не з пісень!
— Багато хто вважає, що це просто музика, література, кіно, телепрограма... І що з того, що російською. До політики все це не має жодного стосунку...
В. Капранов: — Однак питання політичного зв'язку з країною-агресором — дуже важливе. Ми говоримо про заборону контенту, який продукують російські виконавці, та ті українські, які постійно туди їздять з виступами.
А. Переверзєв: — Декілька місяців тому ми домоглися заборони в'їзду на територію країни популярного російського відеоблогера та стендап-коміка Данила Поперечного через його антиукраїнську позицію. На нас посипалися звинувачення від його українских фанів-підлітків. А Кремль якраз і зацікавлений у тому, щоб російська культура мала значний вплив на мізки української молоді, адже це — майбутній електорат.
Російські виконавці пропагують ідею “руского міра”, спілкуючись зі своєю публікою, доносять їй певні думки, нав'язують нам російське, імперське бачення світу і України. Ось чому музика ніколи не буває просто музикою. Музика — це мистецтво, мистецтво — це культура, культура — це частина ідентичності та нації загалом.
— Утім заборона не може обмежити право людей переглядати російські фільми чи слухати російську музику вдома... Наскільки вона дієва?
А. Доманський: — Маєте рацію. Зрештою, людина, яка хоче здобути доступ до російського продукту, у будь-якому разі його здобуде — ми живемо в еру цифрових технологій. Я вважаю, що така заборона — недієва.
В. Капранов: — Знаєте, у нас діє заборона на ввезення російських книжок. Держкомтелерадіо недавно звітувало про відмову у дозволах на ввезення 761 видання. Якщо врахувати, що в Росії за рік видають близько 100 тисяч назв книжок, то це — смішна заборона. Проте навіть мізерний вплив кращий, ніж нічого.
А. Переверзєв: — Отож-то! Що менше українці матимуть пропозиції російського інформаційного продукту, то меншим буде попит на нього в підсумку.
