Освітню новацію нещодавно запровадили в одному з регіонів Німеччини. Школи федеральної землі Гессен можуть самостійно обирати: оцінювати знання учнів балами чи обмежитися словесними характеристиками. В освітніх колах України також дискутують про те, чи не варто взагалі скасувати систему, коли знання оцінюють певною кількістю балів? Скажімо, українським першокласникам уже не ставлять оцінок.
Тему обговорюємо з Іванною Коберник, радницею міністра освіти та науки України, очільницею ГО “Смарт освіта”, Олексієм Грековим, засновником приватної школи, Сергієм Горбачовим, директором СШ No148 м. Києва, та Наталією Шульгою, експерткою з питань освіти і науки “Реанімаційного пакета реформ”.
— Нагадайте, як нині в Україні оцінюють учнів?
І. Коберник:
— Із вересня 2018-го першокласникам виставляють не бальну оцінку за певний обсяг знань, а формувальну — таку, що оцінює поступ учня. Батьки замість підсумкового стовпчика цифр, як у старому табелі, бачать розгорнуті характеристики про те, що відбувається з дитиною в школі, чи вона активна, чи цікаво їй вчитися, яким способам навчання віддає перевагу, як поводиться і як почувається в колективі. Із 3-го класу має поступово запроваджуватись бальне оцінювання. Дитина повинна привчатись до того, що результат її роботи оцінюватимуть.
Н. Шульга:
— Міносвіти розробило свідоцтво досягнень дитини, і тепер вчитель дає характеристику учневі: “має значні успіхи”, “демонструє помітний прогрес”, “досягає результату з допомогою вчителя”, “потребує уваги і допомоги”. Нині таке оцінювання діє у 1 класі, частково — у 2-му, щодо 3 і 4 класів — лише якщо так вирішить школа.
— Як гадаєте: потрібно чи ні оцінювати певною кількістю балів знання учня?
С. Горбачов:
— Оцінка як відмітка у балах — досить примітивний інструмент, однак без оцінювання у школі важко обійтись. Адже це — зворотний зв’язок, який потрібний учневі. Але треба дивитись на питання глибше, враховувати вікову психологію. У старшій школі, наприклад, учень обов’язково повинен мати конкретний результат свого навчання, виміряний балом. Оцінювати його старання, як у першому класі, вже не можна.
І. Коберник:
— У нас проблема в культурі оцінювання загалом. Деякі вчителі щиро вважають, що “двійка” мотивуватиме дитину більше старатися. Хоча дослідження нейробіологів і нейропсихологів свідчать: негативна мотивація не дає результату в дітей 6 — 10-річного віку.
— Чи можна замінити оцінки взагалі — альтернатива є?
О. Греков:
— У нашій школі система оцінювання складається з чотирьох компонентів, які ми позначили латинськими літерами A, B, C і D.
Компонент D — це “знання”, те, що треба вивчити — формули, аксіоми, слова іноземної мови тощо. Наступний, С — прості алгоритми, навички, які треба тренувати — як визначати масштаб, як скорочувати дроби тощо. Далі В — навички для вирішення складніших задач, наприклад, написати есе на певну тему, розповісти про погоду англійською. Завдання може не мати правильної відповіді, але допомагає розвинути критичне мислення школяра.
І нарешті А — це “продукт”. Учень не тільки вивчив матеріал, а й щось створив: наприклад, зняв відеоролик на цю тему. Що важливо: оцінку “продуктові” дає незалежне журі — глядачі, однокласники, підписники у соцмережі тощо.
Та зовсім позбутися оцінок ми не змогли. Видаючи атестат, змушені перераховувати рівні у бали — для цього є спеціальна програма, яка зважає на коефіцієнти. У середньому, A — це 12, B — 10, С — 8.
С. Горбачов:
— Запровадження будь-яких нових систем оцінювання передбачає, що вчитель розумітиме кінцеву мету — допомогти дитині розкрити її потенціал. А з цим у нас, на жаль, ще є проблеми.
Нещодавно ми писали про те, скільки цьогоріч коштують послуги репетиторів, які готують до ЗНО
