Він — аранжувальник, звукорежисер, продюсер. З ким тільки не працював свого часу: “Братами Гадюкіними”, “Скрябіним”, Сестричкою Вікою. (Остання, власне, була його дружиною). Цими днями Володимирові Бебешку виповнюється 70 років. Втім, зустрічатиме він ювілей не в Києві, а у Варшаві, де відновлюється після важкої хвороби.
— Коли почалася повномасштабна війна, я виїхав до Польщі, — розповідає рідний брат Левка Дурка. — Тут і стався інсульт. Мозковий удар був дуже серйозним. Лікарі місяць мене “витягували”, але, виписавшись зі шпиталю, я взагалі не ходив і не міг нормально розмовляти. Коротше, був, як “овоч”. (Зітхає). Медики сказали тоді, що тільки 15 відсоткам пацієнтів вдається відновитися. На щастя, я серед їх числа. Нині знову можу говорити (хоча іноді й плутаю слова) та нормально ходжу. Якраз зараз, коли ви телефонуєте, я гуляю.
— I скільки долаєте щодня?
— Не менше як три кілометри. Живу неподалік лісу, де кожного ранку шпацерую. Проте це не просто прогулянки, а зі скандинавськими палками. Для мене рух — це життя! Тому хочеш-не-хочеш, а треба займатися ходьбою. До речі, якби ви мене зустріли, то, мабуть, не впізнали б. Якщо раніше я був товстим, то тепер — худенький, як спортсмен. Адже скинув 30 кілограмів!
Довелося переглянути свої харчові звички. Я перестав, що називається, жерти. (Усміхається). Їм небагато, але часто. До речі, як радять знаючі люди, найкращий варіант — сідати за стіл не тричі, а п’ять разів на день. І при тому вживати невеликі порції.
— А від чого довелося відмовитися?
— Насамперед — від жирного та солодкого. Ні сала, ні солодощів тепер не вживаю. Як і молочних продуктів, тобто сметани, кефіру і т. п. Натомість більше налягаю на овочі та фрукти. А ще для мене тепер табу звичайний хліб, який продають у магазині. Вживаю тільки той, що без глютену. Роблю його сам: маю вдома пічку й кожного дня готую. Також не п’ю каву, тільки — чорний чай.
— При такому харчуванні загальне самопочуття у вас покращилось?
— Звичайно. Якщо раніше я мав проблеми з високим тиском, то тепер він нормалізувався. Знаєте, які мої показники на тонометрі? Як у космонавта — 120 на 80. (Сміється). Це дуже важливо для роботи серця. Тим більше, коли ти не молодий, а в такому віці, як оце я. Мені ж сьомого вересня виповнюється сімдесят років. Тут уже треба прислухатись до свого організму. Якщо він просить: “Перестань мені шкодити”, треба сказати: “Я більше не буду!” (Усміхається).
— До речі, ви згадали, що не вживаєте солодкого. Чи випливає з цього, що на вашому ювілеї не буде торта?
— Чому? Для гостей буде. Куплю найкращий торт і поставлю на стіл. Натомість сам, якщо скуштую, то буквально грамулічку. На жаль, більше не можна. Зрештою, мені й не хочеться. Навіть не тягне на солодке. Я свою бочку меду вже з’їв — все, вистачить.
— Пане Володимире, через проблеми зі здоров’ям займатись музикою ви не полишили?
— Ні. Маю маленьку студію, у якій щодня працюю. Пишу нові пісні, роблю ремікси. Серед останніх — на хіти “Скрябіна”. Виставляю їх на різних платформах під псевдо Ді-джей Бебік. (Усміхається). От повернусь з прогулянки додому й засяду знову в студії. У мене ще стільки цікавих ідей!
