Останки засновника й першого голови ОУН Євгена Коновальця повернули в Україну через 88 років після його загибелі в нідерландському місті Роттердамі. Їх тимчасово перепоховали на Національному військовому меморіальному кладовищі в Києві. А згодом свій останній спочинок полковник армії УНР знайде в Українському національному пантеоні на території заповідника “Києво-Печерська лавра”.
Євгена Коновальця називають архітектором українського спротиву. Одним із перших він усвідомив просту й водночас фундаментальну істину: Україна не може існувати без власної держави та власної армії. Цій ідеї він присвятив усе своє життя.
— Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року в селі Зашків, що на Львівщині, в освітянській родині, — розповідає Олександр Кучерук, завідувач відділу Національного музею історії України, співавтор книги “Євген Коновалець. Історія нерозкритого вбивства”. — Формуватися як військово-політичний лідер він почав під час навчання у Львівському університеті на юридичному факультеті, де одним з його викладачів був Михайло Грушевський. Коновалець брав активну участь у студентських громадських і політичних організаціях. У серпні 1914 року його мобілізували до австрійського війська. Та вже у червні 1915-го під час боїв на Маківці він потрапив у російський полон.
У 1917 році, втікши з неволі, Євген Коновалець опиняється у Києві, де очолив Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців, який згодом став полком — однією із найбоєздатніших частин армії УНР. Він вважав, що без вільного Києва не буде вільного Львова. Коновалець не мав військової освіти, в його підпорядкуванні були генерали, що закінчили профільні виші й виконували його накази. Якби Коновалець мав військову освіту, то, без перебільшення, це був би український Карл Маннергейм (видатний воєначальник, фельдмаршал, президент Фінляндії (1944 — 1946). — Авт.).
Поряд з Коновальцем завжди був його родич Андрій Мельник. Вони одружилися з рідними сестрами Ольгою та Софією, доньками відомого львівського адвоката й громадського діяча Степана Федака. Мельник був начальником штабу Дієвої Армії УНР, заступником начальника штабу. Тож не випадково, що після вбивства Євгена Коновальця, він очолив ОУН.
Після поразки української революції у 1920 році Євген Коновалець опиняється у Чехословаччині. Там створює Українську військову організацію. Коли ж полковник зрозумів, що потреби у використанні збройної сили найближчим часом не буде, то вирішив йти в політику. Так у лютому 1929 року з’явилася Організація українських націоналістів (ОУН), яку очолив Коновалець. Москва вважала цю структуру небезпечною і загрозою №1 для існування СРСР (а Сталін її лідера — особистим ворогом), тож почала тривалу операцію щодо проникнення в ОУН своїх агентів.
— А що відомо про вбивство Коновальця?
— Це сталося 23 травня 1938 року у нідерландському Роттердамі. Уродженцю Мелітополя, кадебісту Павлові Судоплатову вдалося увійти в довіру до Євгена Коновальця. Коли останній привів його на могилу Симона Петлюри, Судоплатов взяв грудку землі звідти, загорнув у хустину і сказав, що завезе її в Україну. Це розчулило полковника.
Вбивство сталося навпроти місцевої ратуші та відділка поліції. Згідно з офіційною версією, вибухнула нібито коробка з цукерками, котру передав полковникові Судоплатов. Але ця версія дивна з огляду на те, що Коновалець був затятим курцем, тож логічно було б дарувати йому саме цигарки, а не цукерки.
Після вбивства поліція Роттердама провела своє розслідування. Справа нараховувала 90 машинописних сторінок. Нам вдалося її отримати. Окрім Судоплатова, в убивстві могла бути задіяна так звана група Вольвебера. Це талановитий шпигун і розвідник, який після Другої світової війни був організатором та керівником Міністерства державної безпеки Німецької Демократичної Республіки “Штазі”. Ця група якраз спеціалізувалася на використанні вибухівки.
До речі, в ОУН існувало правило, що представник організації ніколи найшов на важливі зустрічі один. І Коновалець завжди дотримувався його. Того дня на зустрічі з Судоплатовим мав бути й секретар полковника Ярослав Барановський. Однак лідер ОУН наполіг, що піде сам. Чому так — невідомо.
Хоронили Євгена Коновальця 28 травня. Вибух сильно пошкодив нижню ліву частину тіла полковника, тоді як обличчя зовсім не постраждало. Тож у цинковій домовині зробили скляне віконце, аби можна було побачити його обличчя. Оскільки Коновалець на той час був литовським громадянином, то похорон оплатив та організував консул Литви в Роттердамі Пітер Пенн. Він же спонсорував і виготовлення посмертної маски полковника, яка зберігається у Канаді, а копія — в Національному музеї історії України. Під час похорону ОУН заявила, що могила Євгена Коновальця на кладовищі “Кросвейк” у Роттердамі — тимчасова. І коли Україна стане незалежною, лідер має бути перепохований на рідній землі. Так і сталося. Полковник нарешті повернувся додому.
