Боєць повернувся з російської неволі й з’ясував, що вже розлучений. У шлюбі є неповнолітня дитина. Але суд все одно розірвав його — без відома й участі чоловіка. Бо він кілька разів не з’явився на судове засідання, оскільки був у полоні. Це реальна історія. І таких історій у час війни, коли сім’ї розділені кордоном, лінією фронту та складними ситуаціями, на жаль, не бракує. То чи має право суд розлучити подружжя без його бажання, згоди та відома?
— Якщо ми говоримо про юридичний аспект таких ситуацій, то маємо розуміти, що закон дозволяє розглядати справи про розірвання шлюбу за спрощеною процедурою, — коментує юристка з питань сімейного права Тетяна Лежух. — Згідно з цією процедурою, суд зобов’язаний надіслати повістку на адресу відповідача (чоловіка або дружини) з повідомленням про дату, час і місце судового засідання. Понад те, суд повинен мати докази належного повідомлення. Такими доказами можуть бути повідомлення про вручення поштового відправлення, розписка про отримання повістки чи інші документи. Якщо відповідач належним чином повідомлений, але без поважних причин не з’являється до суду і не просить відкласти розгляд справи, суд має право розглянути справу за його відсутності. У ситуації з військовополоненим, який дізнався про розлучення після неволі, вочевидь ідеться про те, що він не був належним чином повідомлений. Водночас суд не мав інформації про статус відповідача.
— Які підстави потрібні для розлучення у разі відсутності одного з подружжя в суді?
— В Україні суд не вимагає доводити вину одного з подружжя — наприклад, зраду чи іншу неправомірну поведінку. Суд з’ясовує головне питання: чи суперечить подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу інтересам хоча б одного з них або їхніх дітей. Як правило, досить обгрунтувати, що подружжя фактично припинило сімейні відносини, не проживає разом, не веде спільного господарства, не знаходить взаєморозуміння, не має наміру відновити сім’ю і що примирення неможливе. Якщо суд дійде висновку, що сім’я фактично розпалася і зберігати шлюб немає сенсу, він ухвалить рішення про його розірвання, навіть якщо інший із подружжя не бере участі у процесі. Водночас якщо суд вважатиме, що є реальна можливість примирення, він може надати подружжю строк для примирення — до шести місяців. Однак це право суду, а не обов’язок, і залежить воно від конкретних обставин справи.
Отже, якщо хтось із подружжя не брав участі в судовому процесі, це не є перешкодою для розірвання шлюбу. Але, повторюю, особа має бути належним чином повідомлена про розгляд справи, а суд повинен встановити, що подальше збереження шлюбу не відповідає інтересам хоча б одного з подружжя. Тут законодавство України виходить із принципу, що ніхто не може бути примушений до перебування у шлюбі.
— В Україні уже тестують швидке розлучення через “Дію”. Як вважаєте, чи варто в час війни запроваджувати таку можливість?
— Насправді через “Дію” можна буде подати заяву на розлучення лише у разі, якщо подружжя не має спільних неповнолітніх дітей і якщо обоє згодні на розлучення. У застосунку обом партнерам потрібно буде підтвердити намір через відеозв’язок із працівником ДРАЦС та підписати документи. Якщо ж у подружжя є діти і немає згоди обох на розлучення, розірвання шлюбу відбуватиметься лише через суд.
Загалом кажучи, така новація може мати як плюси, так мінуси. Плюс — це спрощення процедури для людей, які живуть у різних регіонах чи навіть країнах і подружнє життя яких припинено. Для прикладу, в моїй практиці траплялися випадки, коли подружжя давно розсталося, тривалий час не бачило одне одного, жінка вже вагітна від іншого чоловіка, подала позов до суду про розлучення, але суд його декілька років не розглядає. Мінус такої новації, безперечно, у тому, що може побільшати імпульсивних рішень про розлучення. Іноді людям варто дати час подумати.
