Старший солдат із Чернігівщини помер від гострої легенево-серцевої недостатності та гострої правобічної субтотальної плевропневмонії. Попри те, що захворювання і причина смерті були пов’язані із захистом Батьківщини, Міноборони відмовило його родині у виплаті 15 мільйонів гривень. Натомість відомство призначило лише 2,271 мільйона компенсації — 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року (згідно з урядовою постановою №975 від 25 грудня 2013-го).
Як зазначається у матеріалах справи, на одноразову допомогу претендували дружина, двоє її синів та свекор зі свекрухою. Після смерті захисника всім виплатили в рівних частинах по 454 200 гривень. Але вдова з таким рішенням Міноборони не погодилася і просила суд визнати його протиправним. Також вимагала зобов’язати оборонне відомство призначити за померлого чоловіка 15 мільйонів гривень компенсації, посилаючись на постанову Кабміну №168 від 28 лютого 2022 року, і розділити їх порівно між усіма претендентами з урахуванням уже виплаченої суми. Свої вимоги позивачка обгрунтувала тим, що смерть її чоловіка пов’язана із захистом Батьківщини. Про це було зазначено у висновку Центральної військово-лікарської комісії (ЦВЛК) від 9 жовтня 2025-го.
Натомість Міноборони просило відмовити в задоволенні позову дружини захисника. У відзиві відомства зазначено: на дату смерті військовослужбовця постанова Кабміну №168 не передбачала такої підстави для виплати одноразової грошової допомоги членам сімей загиблих або померлих військовослужбовців, як смерть внаслідок захворювання, причина якого пов’язана з виконанням обов’язків військової служби.
А на думку суду, сам собою згаданий висновок ЦВЛК не є достатньою підставою для виплати родині саме 15 мільйонів гривень. Бо в матеріалах справи немає доказів причинного зв’язку смерті військового із захворюванням через поранення, контузію, травму чи каліцтво, отриманими під час захисту Батьківщини. Такий підхід відповідає цільовому характеру допомоги у розмірі 15 мільйонів гривень, яка є винятковою соціальною гарантією воєнного часу та має застосовуватися лише за умов, прямо визначених законодавцем. Її розширене застосування без належної правової підстави призводило б до необгрунтованого навантаження на державний бюджет — у тому числі на видатки, пов’язані із забезпеченням обороноздатності держави. У підсумку Чернігівський окружний адміністративний суд відмовив вдові старшого солдата в задоволенні позову.
