Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко не втомлюється нагадувати про “повний цикл безоплатної допомоги при катаракті”: від консультації до операції та післяопераційного супроводу, включно із самим імплантом. Усе начебто покриває Програма медичних гарантій. Держава платить медзакладам понад 28 тисяч гривень за кожну операцію. Кажуть, що торік імплантували штучні кришталики більш як 25 тисячам пацієнтів. Контракт із НСЗУ щодо надання цієї послуги уклали 112 закладів у 23 областях і в Києві.
Здавалося б, усе просто: пацієнт звертається до сімейного лікаря, отримує направлення до офтальмолога, обирає медзаклад із затвердженого переліку і йде туди зі скеруванням, щоб йому надали допомогу. Але так є на папері. Бо безплатна операція з імплантації штучного кришталика доступна аж ніяк не всім.
75-річний Микола Скоротижук із прикарпатського селища Верховина у березні цього року почув у новинах, що у восьми медзакладах області лікують безплатно катаракту — виконують операції з імплантації штучних кришталиків. Чоловік уже певний час мав затуманення зору — лівим оком бачив наче крізь марлю. Тож пішов до сімейного лікаря і взяв направлення до офтальмолога.
“У місцевій поліклініці окулістка оглянула мене й зателефонувала до офтальмохірурга в Косів — у нашому селищі штучних кришталиків не імплантують, — розповідає Микола Скоротижук. — Цей хірург десять років тому оперував мені праве око і вставляв штучний кришталик. Тоді я заплатив 6500 гривень. Поки лікарка з ним спілкувалася, домовилися про операцію того самого дня. Мені прописали два препарати — краплі, якими треба закапувати очі з певним інтервалом. Уже в Косові лікар сказав, що операція з імплантації штучного кришталика коштуватиме 24 000, 26 000 або 29 000 гривень. Зрештою взяв у мене 29 000 гривень, мовляв, мені підходить кришталик саме такої вартості, поклав гроші до шухляди і сказав йти в маніпуляційну”.
За словами пенсіонера, жодних аналізів перед хірургічним втручанням йому не робили. Лише запитали, чи не мав алергічної реакції на анестетик, який збиралися використати, і виміряли тиск, який був 170/100 мм рт. ст. Довелося зажити таблетку для його зниження, яку чоловік мав із собою. Також лікарі вкололи антигістамінний препарат. І сказали підписати згоду на операцію. Оскільки Микола Михайлович добре не бачив, то не читав уважно, про що йшлося в документі, який дали на підпис. Операція тривала 14 хвилин. Опісля пацієнта відправили додому.
Цікавлюся у співрозмовника, чому одразу погодився на операцію за 29 000 гривень і не шукав медзакладу, де б імплантували штучний кришталик безплатно. “А куди я мав іти? Чи треба було чекати, коли зовсім не буду бачити на ліве око? — питає пан Микола. — Казав лікареві, що МОЗ повідомляло про безплатні операції зі встановлення штучного кришталика. На що хірург відповів: у бюджеті на це нема коштів. У день, коли мені робили операцію, я бачив у черзі 11 пацієнтів. І всі вони платили. Якщо рахувати по 29 000 гривень, то разом виходить 310 000”.
Пан Микола каже: йому не давало спокою те, що людям обіцяють безплатні операції, а насправді за хірургічне втручання доводиться платити. Тож він звернувся на “гарячу лінію” МОЗу (у відомстві вже третій місяць розглядають його звернення), до уповноваженого ВРУ з прав людини, на урядову “гарячу лінію”, у ДБР і НАБУ. Також телефонував у НСЗУ, звідки надійшла письмова відповідь. Національна служба здоров’я України скерувала листа у Косівську міськраду та копію скарги пацієнта в ГУ Нацполіції в Івано-Франківській області. У Косівської райлікарні НСЗУ вимагала пояснень, чому сталося так, що пацієнт був змушений заплатити за операцію кошти.
З’ясувалося, що офтальмохірург, який проводив хірургічне втручання, працює у райлікарні, але, крім того, має ще приватну клініку, де й проводив операцію. “У нас все офіційно. Квитанції про оплату послуг роздруковуються у післяопераційний день, — запевняє Олександр Романюк, лікар-офтальмолог. — Так, Косівська районна лікарня працює за програмою медгарантій і проводить безплатні операції. Але в квітні, коли пацієнт звертався до мене, штучних кришталиків і розхідних матеріалів у лікарні не було. Все закупили два місяці тому. Відповідно тепер у райлікарні операції проводяться безплатно. А в нашій приватній клініці — за кошти пацієнтів та за їхньої згоди”.
82-річна пані Олена з Вижницького району, що на Буковині, теж оперувалася в Олександра Романюка. У неї — глаукома. Взявши направлення у своєї лікарки, поїхала в Косів. У березні жінці прооперували ліве око, на яке вона майже не бачила. Каже, за це заплатила 18 000 гривень. Операція на правому оці вже коштувала 29 000 гривень. Жінка також запевняє, що жодних аналізів перед тим не здавала, лише підписувала якийсь документ. Оскільки погано бачить, то не змогла прочитати його. За операцію оплатила готівкою і не отримала квитанції чи медичної виписки після хірургічного втручання. Хоча ще декілька разів після цього їздила в клініку на обстеження. Пацієнтка запитувала в лікаря, чи не проводить він такі операції безплатно. На що хірург відповів — ні.
“Та найгірше, що після операцій, за які заплатила майже 50 000 гривень, зір не покращився, — бідкається Олена Олексіївна. — До того я ще бачила, який номер висвітлювався, коли дзвонив телефон. А тепер не бачу. Доводиться вдягати окуляри, купила ще лупу. Я — поетеса. Раніше мене запрошували на різні заходи, які проводилися у місті. А тепер за межі подвір’я не виходжу, бо не бачу, куди йти”. Пані Олена зауважує, що отримує близько 5000 гривень пенсії. На операцію відкладала гроші дуже довго. Та ще й довелося позичити частину суми.
Фото facebook.com
Загалом з доступом до безплатних операцій серйозні труднощі виникають у багатьох пацієнтів. “У червні була на консультації у комунальному офтальмологічному медзакладі, — розповідає Інна Новохатько з Полтавщини. — Після обстеження діагностували катаракту й пропонували вставляти штучний кришталик. Проте лікар сказав, що черга на безплатну операцію дуже велика. Очікувати доведеться рік-півтора. А якщо пацієнт захоче зробити за свої кошти, то обирає дату і його оперують у зручний час. Хотілося б, щоб шановне МОЗ пояснило, як формується черга на такі операції у державних медзакладах? І чи може звичайний пацієнт відстежувати, як ця черга рухається? Бо лікарі з цього приводу не надають жодної інформації”.
Дуже часто саме лікарі відмовляють пацієнтів від безплатних операцій. “У столиці моїй подрузі пропонували два варіанти: безплатний китайський штучний кришталик дуже поганої якості, без жодних гарантій на хороший результат. Або американський — за 25 000 гривень, з яким не виникатиме проблем, — розповідає киянка Тетяна Тарасова. — Не розумію, для чого тоді за бюджетні кошти закуповують неякісні матеріали для операцій? Може, хтось “відмиває” гроші на цих безплатних кришталиках? Або ж нема ніяких “неякісних китайських”, а це просто аргумент, щоб з бідного пенсіонера останню копійку здерти?”
То як пацієнтові з катарактою все-таки домогтися безплатного імплантування штучного кришталика? І чому, попри виділені на це державні кошти, українці й далі платять за операції?
— Як на мене, багато що залежить від політики, яка діє всередині медзакладу, — певен Олексій Головін, голова Ради громадського контролю при НСЗУ. — Можливо, є якісь неформальні, неофіційні домовленості між лікарями, медзакладом і певною приватною клінікою. Бо такі операції мали б надаватися безоплатно. Коли пацієнт має електронне направлення на операцію і його просять надати, то це може свідчити, що медзаклад має укладений договір з НСЗУ. І оплата за операцію проводилася двічі — і НСЗУ, і пацієнтом.
Якщо у державному чи комунальному медзакладі наголошують на оплаті за медпослугу, потрібно просити чеки, квитанції чи інші платіжні документи, аби потім можна було довести, що людина заплатила. Копії цих квитанцій можна долучати до скарг, скерованих у НСЗУ, МОЗ чи керівництву лікарні. За таких умов вимогу повернути кошти можуть швидше задовольнити.
Звісно, якщо пенсіонер отримував послугу в приватній клініці, яка не має укладеного договору зі НСЗУ, то, на жаль, не слід очікувати, що гроші за операцію повернуть. Бо, вочевидь, перед операцією пацієнт погодився з тими умовами, зокрема й щодо оплати, які встановлені у визначеному приватному закладі. Зазвичай людині дають на підпис документи. І треба уважно читати, що підписуєте.
