“Самі розберуться”, “не зважай” — так дорослі нерідко реагують на конфлікти між дітьми. Але коли йдеться про систематичне знущання, такої реакції недостатньо. МОН оновило правила реагування закладів освіти на булінг і насильство. Подробиці — у нашому матеріалі.
— Булінг більше не розглядатиметься школою окремо від інших форм насильства, — зауважує голова громадської організації “Батьки SOS” Олена Парфьонова. — У закладі освіти має діяти одна комісія з розгляду випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми. Вона ж розглядатиме повідомлення про булінг. Тобто школа переходить від моделі “нам повідомили про булінг — створюємо комісію — з’ясовуємо, чи був булінг” до іншої: “нам повідомили про можливе насильство — гарантуємо безпеку дитини — повідомляємо компетентні органи — комісія оцінює ситуацію, потреби дитини та визначає необхідні заходи підтримки й реагування”. Відтак комісія зосереджуватиметься на підтримці постраждалого й корекції поведінки кривдників.
— Хто і як зможе повідомляти про булінг?
— Дитина, її батьки, працівник школи або будь-хто, кому стало відомо про інцидент. Спосіб повідомлення визначатиме сама школа. Це може бути усне чи письмове звернення, як-от лист на електронну пошту, телефонний дзвінок або інший доступний канал. Про булінг можна буде повідомити й через АІКОМ (державну онлайн-систему управління освітою) — відкрито або анонімно.
Суттєво змінилися строки реагування на випадок булінгу. Повідомлення про інцидент директор школи має зареєструвати в день надходження. Якщо воно надійшло у вихідний, святковий чи неробочий дні або після завершення робочого часу — наступного робочого дня. Протягом доби керівник школи повинен розглянути повідомлення.
Коли є ознаки насильства проти дитини, протягом трьох годин директор навчального закладу повинен повідомити про це батьків (якщо вони не є кривдниками), поліцію та службу у справах дітей, а також поінформувати відповідні соціальні служби. А не пізніше як через три робочі дні керівник зобов’язаний скликати комісію з розгляду випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми. Тобто заклад більше не може тижнями проводити внутрішнє розслідування, а вже потім вирішувати, чи повідомляти поліцію.
— А хто встановлюватиме факт булінгу? Комісія?
— Ні. І це принципова зміна. У школі буде одна комісія, яка розглядатиме випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми. Її формуватиме директор за погодженням зі службою у справах дітей.
Комісія оцінюватиме ситуацію, з’ясовуватиме причини інциденту й визначатиме, яка допомога потрібна дитині та що слід зробити, аби насильство припинилося й не повторилося. За потреби члени комісії будуть взаємодіяти з іншими службами та стежитимуть, чи справді вжиті заходи допомагають. Але встановлювати, чи був булінг, комісія не зможе. Це визначатиме лише суд своїм рішенням.
Важливо й те, що дитина має право бути почутою — відповідно до її віку та рівня зрілості. Це може відбуватися безпосередньо, письмово, через законного представника або за участю психолога чи іншого фахівця. Факт і форма такого вислуховування мають бути зафіксовані. І ще одна важлива зміна стосується примирення. Постраждалу дитину не можна просто посадити навпроти кривдника й змусити “помиритися”. Таке можливо лише за добровільною згодою дитини та її законних представників, якщо немає ризику повторного насильства чи шкоди, а також з урахуванням висновку психолога.
— А якщо в школі немає психолога?
— Це не звільняє навчальний заклад від обов’язку забезпечити дитині необхідну допомогу. Комісія може визначити, яка саме соціальна чи психолого-педагогічна підтримка потрібна, і залучити відповідних фахівців, зокрема працівників служби у справах дітей. Тож фраза директора “У нас немає психолога, тому ми нічого не можемо зробити” не є виправданням.
Підсумую: тепер директор школи має не просто “розібратися із ситуацією”. Є чіткий порядок: як повідомити про насильство, як його зареєструвати та як мають діяти працівники закладу. Якщо керівник не реагує, можна звертатися до засновника закладу, служби у справах дітей, поліції або освітнього омбудсмена. Батьки не мають доводити, що їхня дитина — жертва булінгу.
— Чи поширений булінг у навчальних закладах?
— За даними МОН, понад половина опитаних учнів хоча б раз стикалася з цькуванням. Водночас далеко не кожна дитина звертається по допомогу — через страх помсти, сором, недовіру до дорослих чи переконання, що нічого не зміниться. Тому ефективність нової системи реагування я б оцінювала не лише за кількістю складених протоколів. Важливо, щоб дитину почули, гарантували їй безпеку, а після повідомлення ситуація не погіршилася. Бо й таке, на жаль, раніше бувало.
