У реєстрі судових рішень таких історій — чимало. І чи не в кожному селі знайдеться своя “Кайдашева сім’я”.
У селищі Ружин, що на Житомирщині, до суду дійшло через бджіл. Для однієї з місцевих жительок кожен вихід на власне подвір’я був такою собі грою в рулетку — пощастить пройти без укусу чи ні. Бідолашна скаржилася, що сусідка облаштувала пасіку просто біля межі ділянок. За її словами, бджоли постійно залітали на подвір’я, жалили її, доньку та гостей.
Домовитися мирно не вдалося. Упродовж двох років жінка зверталася до місцевої влади, спеціальна комісія неодноразово виїжджала на місце. Зрештою справа дійшла до суду. Власниця пасіки наполягала, що бджіл небагато і вони нікому не заважають. Однак позивачка надала медичні довідки, які підтверджували алергічні реакції після укусів. Ружинський районний суд дійшов висновку, що бджолярка таки створює невигоди сусідам. У підсумку її зобов’язали перенести вулики.
Мешканці двох сусідніх обійсть у Лубнах на Полтавщині роками жили як на пороховій бочці. Причиною сварок став курник біля самого паркану. Літнє подружжя було переконане: саме через нього на подвір’ї стоїть неприємний запах, рояться мухи, а від кудкудакання птиці нема спокою. Господар же сусіднього обійстя всі закиди відкидав.
У матеріалах справи йдеться, що поряд із парканом чоловік облаштував двоповерховий курник зі старого шиферу, деревини та брухту. Пенсіонери розповідали, що в теплу пору року через сусідське господарство доводилося навіть тримати зачиненими вікна.
Спершу сусіди намагалися владнати ситуацію полюбовно й неодноразово просили власника перенести курник далі від будинку. Коли домовитися не вдалося, до справи долучили міську раду. Перевірка показала: споруди для утримання птиці стоять лише за 10,6 метра від сусіднього будинку. Тоді як будівельні норми вимагають щонайменше 15 метрів. Однак після перевірки конфлікт не вичерпався, тож пенсіонери вирішили відстоювати свої права в суді. Лубенський міськрайонний суд став на їхній бік і заборонив сусідові утримувати птицю в курнику біля межі ділянок.
А от причиною сварок в одному з сіл Івано-Франківщини став паркан заввишки 2,5 метра. Господар обійстя бідкався, що сусідова огорожа затінила частину його подвір’я, тож городина на грядках стала гірше рости. У тіні опинилися також житловий будинок й літня кухня. Чоловік звернувся до сільради. Перевірка підтвердила, що паркан вищий, ніж дозволяють норми. Власникові порадили зменшити його висоту, однак той проігнорував зауваження.
Сусідська суперечка виявилася такою принциповою, що зрештою дійшло до Верховного Суду. Там погодилися: високий суцільний паркан затіняє сусідню ділянку і заважає нормально нею користуватися. У підсумку власника паркану зобов’язали зменшити огорожу до висоти, дозволеної будівельними нормами, — не більш як два метри (між сусідніми ділянками).
Та не лише паркани, бджоли й кури стають причиною судових баталій між сусідами. На Житомирщині до суду дійшло через дерева. Жінка поскаржилася, що сусідка висадила вздовж межі ділянок абрикоси та горіхи — надто близько до її господарських споруд. Переконувала, що гілки заходили на її подвір’я, а коріння могло пошкодити будівлі. Домовитися ніяк не вдалося. Під час розгляду справи з’ясувалося, що горіхи справді висаджені з порушенням норм. Тож Любарський районний суд зобов’язав власницю ділянки пересадити три горіхи. Щодо абрикосів позов не задовольнили через брак доказів.
“Власники та користувачі земельних ділянок повинні використовувати свою землю так, щоб не завдавати незручностей сусідам. Йдеться про затінення, неприємні запахи, шум, — пояснює Сергій Коновалов, голова юридично-землевпорядної компанії. — Наприклад, якщо через дії сусіда людина не може вирощувати городину, зводити споруди чи нормально користуватися власною землею, це вже може вважатися порушенням правил добросусідства. Приблизно 90% спорів, які доходять до суду, стосуються саме меж земельних ділянок. Буває, що люди роками судяться через 10 — 20 сантиметрів. Для власників ділянок питання межі часто стає принциповим. От нині в одному із судів Вінниччини розглядається випадок, коли сусід намагався провести межу земельної ділянки під... фундаментом паркана. Тобто фактично він зробив підкоп під огорожею, щоб довести свою правоту щодо межі.
Комусь заважає дим від сусідської труби, комусь — гілки дерев, запах гною, високий паркан, пасіка чи інші незручності. Але більшість таких конфліктів усе ж не доходить до суду. Я зазвичай раджу людям спробувати домовитися між собою. Бо суд — це час, гроші і нерви. Якщо справа вже потрапляє до суду, то триває щонайменше пів року, а витрати можуть становити й декілька тисяч доларів”.
Якщо ж владнати суперечку мирно не вдається, Сергій Коновалов радить спершу звертатися до органу місцевого самоврядування. Там можуть створити комісію та зафіксувати порушення. Коли ж і це не допомагає, тоді вже варто звертатися до суду. “Важливо не лише обурюватися діями сусіда, а й збирати докази. Це можуть бути акти перевірок, висновки експертів, документи чи показання свідків. Саме вони допомагають довести порушення своїх прав у суді”, — додає експерт.
А що кажуть психологи?
— Більшість сусідських конфліктів насправді не про паркан чи дерево. Люди можуть роками сперечатися через межу, шум або гілки дерева, але з часом забувають, через що все почалося. Старі образи та взаємні претензії поступово затьмарюють сам предмет конфлікту, — каже Лідія Чорна, завідувачка відділу психології малих груп та міжгрупових відносин Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. — Колись хтось сказав прикре слово, когось образили чи принизили, і ця емоційна пам’ять залишається. Тоді вже йдеться не про паркан чи межу, а про почуття гідності, справедливості та пережиті образи.
Сьогодні ми живемо в умовах війни, постійного стресу та невизначеності. Багато людей пережили втрати, сильні потрясіння або відчуття несправедливості. Ці емоції нікуди не зникають і можуть несвідомо переноситися на інші ситуації, зокрема й на конфлікти із сусідами. Людина може реагувати значно гостріше, ніж це було б у спокійніші часи.
У таких ситуаціях дуже важливо, щоб з’явилася нейтральна людина, якій довіряють обидві сторони. Вона може допомогти подивитися на ситуацію збоку й повернутися до суті проблеми. Важливу роль у примиренні відіграє готовність визнати власні помилки. Конфлікт починає згасати тоді, коли одна зі сторін знаходить у собі сили сказати: “Я був неправий”, “Пробачте, я сказав зайве” або “Не варто було так реагувати”. Вибачення — це не слабкість, а сила. Не треба витрачати все своє життя на суперечки через грушу, паркан чи межу із сусідом. Якщо не йдеться про порушення прав чи закону, іноді варто зробити крок назустріч одне одному й пошукати інше рішення.
