Історії про нього гірники передавали з покоління в покоління. Казали, що це господар шахти, який живе під землею, попереджає про небезпеку, а іноді навіть виводить заблукалих вуглярів на поверхню.
“Легенди про Шубіна почали поширюватися у другій половині ХІХ — на початку ХХ століття, коли на Донеччині та Луганщині активно розвивалася вугільна промисловість. Праця в тодішніх шахтах була важкою і небезпечною, спеціального обладнання для захисту гірників майже не було. Трагедії та нещасні випадки ставали частиною шахтарських буднів, — розповідає Тетяна Костюченко, заступниця директора з наукової роботи КЗ “Покровський історичний музей”. — Водночас гірники розповідали про неймовірні випадки, коли небезпеки вдавалося уникнути. Вважалося, що за цим стояв Шубін — добрий дух, господар шахти та їхній покровитель. За легендою, Шубін ніколи не виходить на поверхню, а подає знаки звуками — гуркотом, сміхом, шумом. Той, хто дослухається до цих підказок, може врятуватися від лиха. Водночас несумлінних вуглярів або злих керівників шахти Шубін нібито може покарати. Спускаючись у вибій, робітники залишали йому частину свого “тормозка” — принесеного з дому обіду, аби задобрити господаря підземелля”.
У переказах ХХ століття Шубін постає звичайним шахтарем — з бородою, коногонкою (шахтарським ліхтариком), інколи з киркою в руках і водночас — у шубі. На початку ХХІ століття його образ змінився: тепер це радше маленький чоловічок із бородою та розкуйовдженим волоссям, але з незмінною коногонкою.
“Якщо заблукалий гірник бачив у темряві світло лампи Шубіна й ішов за ним, той нібито виводив його на поверхню, — провадить далі співрозмовниця. — А іноді господар підземелля приходив до рудокопів уві сні. На одній із шахт Донеччини робітниця разом із напарницею присіла відпочити й задрімала. Раптом уві сні вона побачила чоловіка, який штовхнув її ногою та сказав: “Ідіть звідси”. Жінка прокинулася, розбудила напарницю, вони відійшли. За кілька хвилин на тому місці стався обвал”.
Але чому господаря підземелля називали Шубіним? Є кілька версій походження цього імені. “Одна з них пов’язана з управителем шахти на прізвище Шубін. Він був добрий і дбав про працівників, але якось спустився під землю, заблукав і більше не повернувся. Відтоді, за переказом, його дух допомагає гірникам, — зауважує Тетяна Костюченко. — Та найпоширеніша версія пов’язує Шубіна з давньою професією випалювача газу. Раніше метан у шахтах випалювали спеціальні працівники, які спускалися під землю у змоченій водою шубі зі смолоскипом. Якщо газу було забагато, це могло закінчитися вибухом. Одного разу такий випалювач загинув у підземеллі. Його тіло мали підняти на поверхню, та власники шахти вирішили, що це занадто дорого, й запропонували родині гроші. Ті погодилися, тож тіло вугляра залишилося під землею. Відтоді, за повір’ям, привид ходить шахтою і рятує від біди. До речі, Шубін не єдиний герой шахтарського фольклору Донбасу. Гірники з Довжанська (Луганщина) розповідали про підземну Білу Королеву, яка блукає шахтами. Вважали, якщо хтось її побачить, то може втратити розум”.
За словами співрозмовниці, важливо, щоб перекази про Шубіна як частина шахтарської культури жили й передавалися наступним поколінням. Внесення їх до Національного переліку особливо цінне тепер, коли через війну шахти Донеччини та Луганщини не працюють, а чимало гірників були змушені залишити свої міста.
До речі, у Покровському історичному музеї є й цілком матеріальний образ Шубіна — соляна скульптура. Її виготовили шахтарі Соледара й подарували вугільному підприємству Покровська на 30-річчя. У 2024-му, коли через наближення фронту почалася евакуація, скульптуру також вивезли. Тепер вона зберігається у Дніпрі, де працює музей. Соляний Шубін — один із символів українського Донбасу.