Верховна Рада ухвалила закон “Про академічну доброчесність” ще наприкінці минулого року, але дала системі освіти певний час на підготовку до впровадження нових правил. Документ чітко визначає, що порушенням академічної доброчесності є плагіат, фабрикація та фальсифікація даних, а також використання штучного інтелекту без належного зазначення.
— Академічна доброчесність перестає бути декларацією і стає повноцінним правовим інститутом, — певен доктор філософії з права Олександр Пижов. — Досі цю сферу регулювала фактично одна стаття 42 Закону “Про освіту” — рамкова, без чітких процедур, через що навіть очевидні порушники нерідко успішно оскаржували санкції у судах. Тепер маємо окремий закон, який вибудовує цілісну архітектуру: цінності, правила для кожного виду академічної діяльності, вичерпний перелік із тринадцяти видів порушень, каталог санкцій і детальні процедури розгляду з гарантіями для всіх сторін.
Закон закріпив презумпцію академічної доброчесності: нікого не можна вважати порушником, доки факт не встановлено за визначеною процедурою. Звинувачення у плагіаті — не вирок, а початок розгляду, в якому особа має право на захист та оскарження. І ще одна принципова річ: основне навантаження закон покладає не на МОН чи НАЗЯВО, а на самі заклади — саме їхні внутрішні акти визначатимуть конкретні санкції за конкретні порушення.
— Які вимоги до використання штучного інтелекту прописано для авторів наукових робіт?
— Україна обрала не заборонну модель, а модель прозорості — і це, на мою думку, єдино правильний підхід. Формула проста: використовувати штучний інтелект можна, приховувати використання — ні. Закон встановлює: якщо в академічному творі використано об’єкт, згенерований ШІ, автор повинен повідомити про це в самому творі із зазначенням методики генерування або з посиланням на відповідну програму. Дзеркально визначено й порушення “недоброчесне використання результатів, згенерованих штучним інтелектом”. Це оприлюднення текстів, зображень, моделей чи даних, створених ШІ, як результатів власної діяльності, якщо цей факт не зазначено. Тобто порушенням є не сам інструмент ШІ, а обман щодо авторства. Це відповідає логіці європейського підходу — Рамкова конвенція Ради Європи про штучний інтелект так само вимагає ідентифікації згенерованого контенту. Тепер кожен університет має ухвалити власну зрозумілу політику — що дозволено, у яких завданнях і як саме розкривати використання ШІ.
— Яке покарання передбачено за порушення?
— Закон розрізняє відповідальність здобувачів освіти й працівників — в обох випадках вона диференційована. Для здобувачів спершу передбачені виховні заходи: тематичні заняття, попередження, повторне виконання завдання. Далі — академічна відповідальність: повторне проходження курсу, позбавлення стипендії чи пільг, аж до відрахування. Якщо у кваліфікаційній роботі встановлено плагіат, фабрикацію чи фальсифікацію — особу позбавляють присудженого ступеня. До відповідальності може бути притягнута особа з 14 років.
Для викладачів і науковців визначено спектр відповідальності від виключення з вченої ради та заборони бути науковим керівником на строк від одного до трьох років до позбавлення вчених звань і наукових ступенів. Принципова новела: закон доповнив Кодекс законів про працю новою підставою звільнення — порушення академічної доброчесності. Найсуворіше каратиметься відчуження і приписування авторства, тобто мова тут про ринок робіт “на замовлення”. Для виконавця-працівника це — звільнення, для замовника-здобувача — відрахування. Понад те, особа, яку викрили в такому факті, десять років не зможе очолювати заклад освіти чи наукову установу.
— Чи поменшає тепер випадків плагіату, фабрикації чи фальсифікації?
— Дам чесну відповідь: у короткостроковій перспективі кількість виявлених випадків, найімовірніше, зросте — і це буде добрим знаком. З’явилися процедури, уповноважені органи, обов’язок реагувати на повідомлення — система вперше отримала інструменти фіксації того, що раніше залишалося в тіні. А от справжнє зменшення порушень залежатиме від трьох чинників. Перший — невідворотність: чи навчаться заклади проводити розгляди процедурно бездоганно, бо кожна помилка ставатиме аргументом порушника в суді. Другий — економічний: ринок написання робіт на замовлення вперше опинився під прямою законодавчою забороною з реальними наслідками для обох сторін угоди, і попит має стискатися. Третій, найповільніший і найважливіший, — культурний: закон зобов’язує заклади навчати академічної доброчесності та академічного письма і свідомо ставить виховні заходи попереду каральних. Жоден закон сам не зробить спільноту чесною — культура не запроваджується наказом. Але цей закон робить нечесність юридично дорогою, а чесність — захищеною. Це саме те, що право зробити спроможне.
