Мого дідуся у школі відшмагали лінійкою лише за те, що написав на полях зошита: "Україна"

Незалежність - це те, що я законно успадкувала. І мені важко зрозуміти людей, які отримавши щось надзвичайно цінне у спадок, викидають його як непотріб.

Богданна Мартиник
Богданна Мартиник

Уявіть собі юнака, який народився на світ у 1918 році. От він підріс, пішов до школи. А в третьому класі вчителька-полячка відшмагала його лінійкою по руках за те, що дрібненькими буквами на полях зошита написав: "Україна". Йому було боляче. До сліз.

Так трапилось із моїм дідусем Іваном. Нещодавно я знайшла записи у старому блокноті. Підсумки його життя у цифрах. Дні, місяці та роки проведені у таборах. Кілометри, пройдені пішки, проїхані на возі та у потязі. Кількість відвідин, кількість посилок. Сума витрачена на них — майже 4 тисячі карбованців.

/storage/2019/08/21/image/md_jpFz_img-20190820-184332.jpeg

Фото із щоденника мого діда Івана.

Дідусеві було близько 18 років, коли, запідозривши у нелояльності до польської влади за поширення забороненої літератури та за приналежність до ОУН, його заарештували. Прийшли у селище, зв'язали руки, причепили до воза і повели. Після цього рік та дев'ять днів діда утримували у п'ятьох фільтраційних і пересильних таборах, розташованих на території сучасної України (у Львівській області), Польщі та Білорусі.

Потім, вже у радянські часи, дідуся рік та три місяці утримували ще в трьох в'язницях на території сучасної Львівщини. Зрештою його відправили на 10 років у трудовий табір у Воркуту.

Були допити, важка праця, голод, хвороби.

Але я ніколи не чула саме від діда про все погане, що він пережив. Дідусь згадував, як у польських тюрмах, де було багато професорів університетів, здобував нові знання. З тих часів пам'ятав дуже багато цифр: відстань від Землі до Сонця, швидкість обертання Землі навколо своєї осі, довжину екватора... Здавалося б, навіщо ці цифри тримати у голові? Лише згодом я зрозуміла, що дідусь витісняв інформацією із різних книг свої сумні думи. Він не любив скиглити і завжди сподівався на краще.

Мою ж бабусю Марію, 18-літню зв'язкову боївки ОУН "Зірка", у 1945 році також арештували. Її теж на 10 років заслали у Воркуту. У рідну домівку їй вдалося повернутися лише у 1964-му. А через три роки після арешту бабусі в урочищі "Корчівка" біля села Губин на Тернопільщині у перестрілці з емдебістами загинув її рідний брат, командир кущової боївки самооборони Павло Павлів, (позивний "Байрак"). Де він похований, рідні дотепер не знають.

Бабця часто ділилася спогадами про те, що діялося у трудових таборах. Розповідала, як її водили дивитися на допити інших політв'язнів. Люди божеволіли від катувань, хтось помирав. Це демонстрували іншим в'язням, щоб і ті зламалися.

Молодих дівчат залучали до лісозаготівлі. Не всі живими поверталися із цієї роботи. А якось конвоїр повів в'язнів у ліс залізничною колією. У цей час їхав потяг. Оскільки довкола було багато снігу, то людям не було куди подітися. Потяг травмував багатьох, були й загиблі. Бабуся ж ледь не залишилася без ноги, яку перерізали колеса поїзда. Врятував лікар, який теж був політв'язнем.

У трудових таборах доводилося важко працювати, а от їсти давали дуже мало. Іноді в'язні збирали підгниле замерзле листя капусти, яке викидали працівники кухні.

Зрештою бабуся захворіла на черевний тиф. І хоча прогнози лікарів були невтішними, вижила. Після звільнення з ув'язнення бабуся та дідусь побралися і ще якийсь час жили у Воркуті. Моя мама та її брат народилися у Комі АРСР. Ніхто із Воркути не міг повертатися у рідні домівки. Тож дідусь і бабуся із ярликом "вороги народу" переїхали на південь України.

На щастя, вони дочекалися дня, коли була проголошена незалежність. Пригадую, як вони завжди плакали, коли чули наш гімн. Звісно, що не все було так у незалежній Україні, як їм хотілося. Дідусь із бабусею були ідеалістами. Реальність не відповідала їхнім мріям. Але ж без недосяжної мети і боротьби за неї про незалежність не було б і мови. Не було б її і без любові до України.

В українському законодавстві є таке поняття, як право на обов'язкову частку у спадщині. Закон надає право людині призначати спадкоємців, склавши відповідний заповіт і розподіливши спадкове майно, майнові права та обов'язки на свій розсуд. Проте у Цивільному кодексі України визначене також право на отримання частки спадкового майна, незалежно від змісту заповіту. Тобто закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов'язковою часткою. Для мене незалежність — це як обов'язкова частка у спадщині. Така частка є у всіх, хто вважає себе українцем. І що буде із успадкованим, залежить тільки від нас — спадкоємців.

Дуже важко зрозуміти людей, які отримавши щось надзвичайно цінне у спадщину, викидають його як непотріб.

Найважливіше

16.09.2019
:
Актуальне
Фото Ірини Батюк

Про відчайдушну боротьбу з радянською системою, "Захар Беркут" та ставлення до Зеленського.

16.09
Політика
Фото УНІАН

Що допомогло Олексієві Гончаруку стати очільником Кабміну всього у 35 років?

16.09
15.09.2019
Здоров'я

Якщо щоранку ви почуваєтесь виснаженими, хоч і спали всю ніч, то цей текст вам стане у пригоді.

15.09
Думка
Андрій Курков, письменник

Мої думки з нагоди Міжнародного дня демократії, який відзначають 15 вересня.

15.09
Здоров'я
Фото Діани Квасневської

Вона займається танцями, навчається і провадить активне громадське життя.

15.09
Історія
Фото wikimedia.org

У листі до угорської королівни Ізабелли Ягеллонки від 1543 року дружина Сулеймана Пишного називає себе імператрицею турків та рівнею угорській королеві.

15.09
14.09.2019
Актуальне
Фото Максима Сослюка

Про гігантських сомів, дрескод для туристів та вплив відомого серіалу на кількість відвідувачів ЧАЕС.

14.09
Актуальне

Розповідаємо, як правильно укласти договір про оренду житла і що потрібно у ньому зазначити.

14.09
Актуальне

"Учителька при всіх сказала, що моя дитина відволікала інших учнів від навчання, бо, бачте, прийшла в джинсах, а “джинси - одяг будівельника”.

14.09
Cпорт

28 вересня у Штутгарті почнеться чемпіонат світу, де можна буде здобути ліцензії на Олімпійські ігри. Які шанси в українських спорстменів?

14.09
Думка
Андрій Любка, письменник

Комусь він подобається, хтось із нього насміхається, дехто нарікає на театральні діалоги. Але зрозуміло одне - український кінематограф ожив!

14.09
показати більше