Прихильники попереднього президента раз по раз критикують представників чинної влади та обзивають їх “зелено-ватною мразотою”. А ті, відбиваючись від звинувачень, іменують своїх опонентів “порохоботами”.
Аналітики кажуть: внутрішні чвари вже не раз призводили до негативних наслідків для української державності. Та, на жаль, політики жодних висновків із минулого не роблять. Докладніше — у розмові з політологом, військовослужбовцем ЗСУ Михайлом Басарабом, заступником директора Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, доктором історичних наук Олександром Майбородою і публіцистом, кандидатом філософських наук Ігорем Лосєвим.
— Здавалося б, із початком повномасштабного вторгнення РФ наші політики усвідомили ризик внутрішніх суперечностей для країни, але нині дедалі частіше спостерігаємо, м’яко кажучи, нездорову конкуренцію між ними. Чим це можна пояснити?
● І. Лосєв:
— У критиці, що нині звучить, багато справедливого. Представники політсили п’ятого президента критикують владу Зеленського за те, що вона дуже погано підготувала країну до війни. З другого боку, і критика представників чинної влади стосовно попереднього президента та його оточення справедлива. Бо за п’ять років їхнього керівництва державою можна було зробити значно більше.
● М. Басараб:
— На мою думку, нині вся лють і ненависть має бути спрямована на нашого спільного ворога, й усі інформаційні пропагандистські засоби потрібно використовувати проти нього.
На жаль, внутрішньополітична боротьба має надзвичайно велику інерційну силу. Нагадаю, що запеклі публічні баталії без будь-яких правил та обмежень розпочалися ще після Помаранчевої революції — одразу після того, як Віктор Ющенко став президентом. Тоді тривала конкуренція за посаду прем’єр-міністра — фігуранти намагалися політично знищити одні одних. Це врешті-решт призвело до перемоги Януковича на президентських виборах 2010 року і регіоналів на парламентських перегонах 2012 року.
Ці собачі політичні бої продовжилися 2015 року, коли знову розпочалася боротьба за прем’єрське крісло. Політики критикували, дискредитували, знищували одні одних. Як наслідок — поразки зазнали всі учасники процесу.
І пам’ятаємо вибори 2019 року (я не кажу про те, що результат цих виборів був хороший чи поганий, — він був таким, яким був) — вони теж не стали наукою для певних осіб. У такому режимі ми живемо досі.
— Чи можна нормально сприймати таку конкуренцію у нинішній час?
● І. Лосєв:
— Вважаю, що ні. Бо ні перші, ні другі не здатні ставити інтереси України вище за власні. Загалом таких людей важко назвати політиками. Це радше політикани. Бо політики вміють жертвувати своїм заради національного.
● О. Майборода:
— Насправді політична конкуренція у будь-якій країні під час війни триває. Тобто вона не зникає ніколи. Це боротьба за владу, і опозиція хоче скористатися помилками й невдачами правлячого режиму, щоб прийти на його місце. І навпаки: правлячий режим намагається всіляко дискредитувати опозицію на тій підставі, що вона пропонує шкідливі для країни ідеї. Це загалом нормальний процес.
● М. Басараб:
— Проблема не в тому, що практика брудних публічних кампаній із застосуванням ботоферм, маніпуляцій, фейків продовжилася після 2019 року. Проблема в тому, що це відбувається під час повномасштабного вторгнення Росії.
Як на мене, кожен державний діяч, політик, патріот своєї країни, загалом будьхто зі здоровим глуздом мав би розуміти, що це особливі обставини. І що в таких обставинах внутрішньополітичні розбірки без вагомих на те причин становлять небезпеку для усіх, зокрема і для тих, хто розпалює ці чвари. Але, очевидно, амбіції, психологічні комплекси деяких людей не дають їм адекватно оцінювати ситуацію.
— Чим ризикована така запекла внутрішньополітична боротьба?
● О. Майборода:
— Насправді усе залежить від форм, яких вона набуває. Якщо доходить до вигадок, фейків, наклепів, образ — це погано. Загалом важливо не допускати антиконституційних дій. Політична конкуренція має відбуватися у законних межах — тоді вона не призводить до розхитування човна.
● І. Лосєв:
— Нагадаю, на початку ХХ століття у нас були такі ж чвари, як тепер. Була така собі отаманщина, коли процесом керували не офіційні лідери, а всілякі польові командири. І ми знаємо, до чого довела отаманщина Українську Народну Республіку — до загибелі. У 1941 — 1942 роках, коли формувалась УПА, лідери ОУН недаремно придушували конкурентні військово-політичні рухи, наприклад, рух Бульби-Боровця. Бо лідери ОУН розуміли, що з цього може початися нова отаманщина.
Не варто нині роздмухувати суперечності між політиками чи військовими керівниками. Не варто нацьковувати їх одні на одних. Із цього не буде жодної користі, лише шкода.
До речі, свого часу, коли внаслідок внутрішньої боротьби було знищено давню державу Ізраїль, у єврейських релігійних текстах цю боротьбу називали “даремною ненавистю”. Саме таку даремну ненависть збурюють тепер усередині нашої країни.
— Як можна нині консолідувати український політикум та громадян, що мають різні політичні вподобання?
● М. Басараб:
— Насправді політики в нас живуть своїм життям — для декого, можливо, війна закінчилася, дехто не вважає її аж такою загрозою і дозволяє собі ось такі політичні батли. Що ж до суспільства, то воно монолітне. Це, власне, є гарантією обороноздатності держави.
Якщо ми подивимося на результати соцопитувань, то побачимо, що 90% українців об’єднані довкола ключових чинників, на яких тримається наша воля до перемоги і наш бойовий дух. Це — абсолютна одностайність у ставленні до країни-ворога, у впевненості в тому, що Україна переможе, у схваленні її євроатлантичного шляху, у підтриманні всього українського і запереченні всього російського. Навіть різні електоральні симпатії не порушують цієї монолітності.
Скажу про ситуацію на рівні військових. Я жодного разу за весь час, відколи служу в ЗСУ, не чув розмов про вибори, суперечок стосовно того, хто за кого голосував, хто винен чи не винен у початку великої війни, або ж дискусій про належну чи неналежну підготовку до неї. Військові про це не говорять. Єдине, на чому зосереджені захисники, — це те, щоб якнайшвидше знищити російського агресора. Політичні баталії — у головах політиків, які стоять за їх розпалюванням, та серед певного сегмента середовища соцмереж, залученого до дискусій.
● О. Майборода:
— Не зовсім згоден, що всі люди нині згуртовані. Є багато тих, хто ухиляється від обов’язку захисту держави, втікає від війни, покидає свою Батьківщину. А політичні розбіжності завжди є, були і будуть, незалежно від війни. Важливо, щоб політики не вдавалися до дій, які шкодять боротьбі України проти ворога.