Про рішення Тегерану приєднатися до ШОС оголошено на саміті, який цьогоріч відбувся онлайн. Участь у віртуальному зібранні взяли керівники восьми держав-членів та президент Ірану — країни, яка дев’ятою поповнила лави ШОС.
До онлайн-засідання долучилися і очільники трьох держав, які не входять до організації, зокрема Білорусі, Туркменістану, Монголії. Виявляється, Мінськ також оголосив про намір набути членства в ШОС. Як зазначено у пресрелізі організації, це може відбутися вже на наступному саміті в 2024 році.
Що таке Шанхайська організація співробітництва і як слід розцінювати поповнення в її лавах? Про це — у розмові з директором Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції УжНУ Ігорем Тодоровим і директором Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом.
— Що це за організація? З якою метою її створено?
● І. Тодоров:
— ШОС утворена в червні 2001 року. Першими її учасниками були Китай, Росія та декілька пострадянських центральноазійських республік, а саме — Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан. У 2017 році до організації приєдналися Індія та Пакистан. Ще декілька країн є спостерігачами та партнерами організації.
Мета ШОС викладена у загальних формулюваннях на кшталт сприяння співпраці в економічній, гуманітарній, науково-технічній сферах, в антитерористичній боротьбі (у 2001-му це був такий тренд) і так далі. Тобто це не безпекова організація, але й не суто економічного співробітництва.
● В. Кулик:
— ШОС створювали як елемент регіональної інтеграції країн Євразії, як спільний проект Росії та Китаю, у якому вони шукали точки дотику в досягненні своїх стратегічних цілей, зокрема у сусідніх регіонах.
Із початком російського вторгнення в Україну ШОС поступово перетворилася на організацію, субординовану під інтереси Китаю. Хоч Росія намагається показати, що вона рівноправний партнер Китаю, насправді Пекін нав’язує порядок денний своїм партнерам із ШОС. Фактично через цю організацію КНР витісняє РФ із Центральної Азії.
— Як нині варто ставитися до розширення Шанхайської організації співробітництва?
● І. Тодоров:
— ШОС, на жаль, дуже чітко вписується у російську парадигму про те, що більша частина людства протистоїть Заходу, який нібито експлуатує “Глобальний Південь” (неологізм, який позначає країни з низьким або середнім доходом в Азії, Африці, Латинській Америці та Карибському басейні. — Авт.).
За кількістю населення до цієї організації справді входить більша частина людства. Індія і Китай — це вже фактично половина людства, а ще Пакистан, тепер вже й Іран з численним населенням, плюс решта країн. Прикро, що держав, які є ворогами Заходу, фактично держав-ізгоїв, радо приймають до цієї організації.
З другого боку — ШОС не можна порівняти ні з НАТО, ні з Європейським Союзом. Це аморфна організація. Великих шансів у царині безпеки чи економічного співробітництва вона не має. Адже між країнами, які входять до ШОС, є серйозні суперечності, як-от між Індією та Китаєм чи Індією та Пакистаном.
● В. Кулик:
— Я вважаю, що розширення організації — певний дзвіночок, оскільки вона тепер пов’язана не лише з питаннями економіки, а й із питаннями безпеки. Про це свідчать і заяви учасників ШОС, і саміт “Китай — Центральна Азія”, на якому було задекларовано готовність Пекіна підтримувати політичні режими в Центральній Азії. Не відкидаю, що Білорусь стане членом ШОС. А це означає, що Китай буде зацікавлений у збереженні режиму Лукашенка.
Разом з тим про появу нового військово-політичного блоку не йдеться. Китай не потребує таких блоків і не хоче брати на себе зобов’язання союзницького характеру. Тому я б не перебільшував загроз, але не применшував би й ризиків.