Велика депресія українського народу

Кількість оптимістів серед нас зменшується. Чому ми боїмося мріяти та сподіватися на краще?

Велика депресія українського народу

У 2014 році, коли розпочалася війна на Донбасі, надію на краще майбутнє мав 51% українців, пише газета Експрес. Тепер — 43%. Кількість оптимістів за цей час зменшилася  із 25% до 20%.

Днями фонд "Демократичні ініціативи" оприлюднив дослідження про настрої, що панують у суспільстві. Протягом року рівень довіри українців до всіх — від політиків до Церкви та армії — впав.

Показники розчарування у владі найвищі за останні 24 роки! Загалом 52% населення впевнені, що протягом наступного року не буде жодного покращення.

Які корені такого суцільного песимізму та розчарування? На цю тему розмірковують Павло Горностай, головний науковий співробітник  Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, Вікторія Горбунова, завідувачка кафедри клінічної психології УКУ, та Вадим Васютинський, доктор психологічних наук.

Читайте також: На Донбасі влаштували перевірки готовності сил ППО до відбиття агресії

— Українці масово виїжджають за кордон. Це через нелюбов до батьківщини чи невіру в її перспективи?

В. Горбунова: — Пережиті нашим народом катастрофи зумовили цілу низку схожих переконань у свідомості українців: "Звідси треба тікати, бо нічого доброго тут не буде", "Нікому не можна довіряти, особливо владі".

П. Горностай: — Українці дбають про добробут своєї сім'ї, а не країни.  Тому і шукають для себе і рідних кращого життя. Сім'я для нашого народу  — висока цінність, а держава — ні. Певною мірою це результат історичних  подій.

Читайте такожПутін своїми діями спонукатиме до посилення санкцій, – дипломат

— Чому ми не віримо у краще майбутнє країни? Українці ніколи не вміли мріяти чи розучилися?

П. Горностай: — Історичні травми, які ми пережили, підірвали наші мрії. Дехто вважає, що ми — нація мрійників. Однак мрії ще треба мати сміливість та рішучість втілювати у життя.

Україна пережила чимало колективних травм. Тільки у ХХ столітті це "червоний терор", Голодомор, Розстріляне Відродження, репресії, дві війни, депортації народів, боротьба із націоналізмом і ліквідація УПА, Чорнобильська катастрофа... Усе це в сукупності стало причиною того, що в нашому менталітеті переважили депресивні форми.

— Чому чимало молодих сімей не хочуть народжувати багато дітей?

П. Горностай: — Це наслідки Голодомору. У тих регіонах, де був геноцид,  і сьогодні народжуваність набагато нижча, аніж там, де його не було. Досі на підсвідомому рівні існує страх.

Сформувалося й особливе ставлення до їжі. Українці тривожаться, коли холодильник чи комора напівпорожні. Якщо дитина худорлява, старші люди вважають це ознакою нездоров'я, намагаються її краще годувати.

— Однак масовий голод бував і в інших країнах. Чому саме українці так важко переживають його наслідки?

П. Горностай: — Бо було не тільки замовчування, але й повне заперечення Голодомору, аж до смерті Сталіна про це забороняли говорити. Голодомор був не тільки штучно створений, але й витіснений зі свідомості людей. Ця трагедія не була пережита народом. Протягом трьох поколінь такі травми зазвичай  загоюються. У нас три покоління уже минуло. Але наслідки відчуваємо досі.

Комплекс меншовартості

— Які ще комплекси породили в українців історичні травми?

П. Горностай: — У нас нині є національна гордість, піднесення громадянської ідентичності. Але ще десь глибоко сидить неподоланий комплекс національної меншовартості. Щонайменше три століття працювала московська імперія, щоб цей комплекс у нас створити.

Читайте такожМитрополит Епіфаній розповів про перші кроки щодо реформування церкви

— Як він проявляється?

П. Горностай: — Найперше — невірою у себе, у власні сили. Триста років тому українська інтелігенція по суті створила російську культуру — після того, як Лівобережна Україна була приєднана до Росії. Але чомусь підсвідомо багато хто досі поділяє міф, що Росія — це старший брат, а Україна — молодший. Насправді — навпаки.

Із Росією, на жаль, пов'язано багато історичних травм українців, причому перші отримані задовго до Переяславської ради 1654 року, яку радянська історіографія назвала "возз'єднання України з Росією".

— Про які ще риси йдеться?

П. Горностай: — Часто кажуть, що українці — дуже толерантна нація. І часто — навіть занадто. Відсутність спротиву — одна зі сторін толерантності, вона була підсилена Голодомором на тих теренах, де панував голод. І коли слід реагувати на агресію швидко, українці терплять, як це було навесні 2014 року під час кримських подій.

До слова, зверніть увагу на дослідження щодо ставлення українців до росіян та росіян до українців із 2008 до 2014 року. Побачите: ставлення агресора до жертви завжди було набагато гіршим, аніж жертв — до агресора. Це парадокс.

Чому бідні? Бо боїмося змін

— Звідки у нас тотальна недовіра до влади?

П. Горностай: — З одного боку — це наслідок політичних проблем, що нині спостерігаємо. З іншого — довіра до влади як такої була підірвана на початку 30-х років минулого століття, після Голодомору, коли влада відбирала останнє зерно. Тоді ця думка, що влада небезпечна, що з нею не потрібно мати нічого спільного, що від неї слід дистанціюватися, тільки посилилася. Звичайно, тут і репресії далися взнаки.

В. Васютинський: — Це наша велика соціально-психологічна проблема. Але тут є свої як плюси, так і мінуси. У Росії, наприклад, завше була імперія, верховна влада, яка все вирішувала. У нас своєї влади майже не було. У цьому є великий плюс, бо маємо набагато нижчу залежність від неї, аніж у тій же Росії. З іншого боку — в Україні немає загальних авторитетів для більшості нації.

Читайте також: Митрополит Епіфаній. Що відомо про очільника єдиної Української православної церкви

— І через те, що ми дуже боїмося змін, ніяк не можемо вирватися із бідності?

В. Васютинський: — Так. Щоб перестати бути бідним, треба надто багато змінити в своєму способі життя, у самому собі. Більшість українців не має такого бажання, такої мотивації.

— Чому?

В. Васютинський: — Причина — у нашому провінційно-хутірському менталітеті. Родюча земля, хліборобський спосіб життя не змушував наших пращурів іти когось завойовувати. Їсти є що, сидиш собі тихенько на своїй землі, працюєш. І коли приходили інші народи, амбітніші й агресивніші, вони відносно легко нас завойовували.

Протягом останніх сторіч українці були безсуб'єктною нацією. Суб'єктність — це здатність особи або групи людей приймати рішення самостійно, оцінювати потреби і бажання, спрямовувати діяльність у певне русло. Усе це робили за нас наші поневолювачі. Коли Україна стала незалежною, то виявилося, що ці комплекси дуже важко подолати.

Фото: visnik-press.com.ua

Читайте такожГазета Експрес дарує 100 тисяч гривень та подорож Європою

Автор: Леся Ясинчук

ГОЛОВНІ НОВИНИ

19.01.2019
:
18.01.2019
показати більше