Хурма, гранати, маракуя, азиміна, акебія, інжир, зизифус... Це не ботанічний сад і не субтропіки, а звичайне подвір’я на Черкащині. Юлія Панчук-Золотухіна з Маньківки на десяти сотках вирощує екзотичні плодові культури понад 30 видів.
Щоправда, починалося все значно скромніше. Спершу жінка експериментувала з екзотичними рослинами в горщиках — вирощувала лимони, гранати, інжир та навіть оливки. А згодом вирішила закласти незвичний сад біля будинку.
● Юлія Панчук-Золотухіна. Фото з архіву співрозмовниці
“Посадила хурму приблизно сім років тому, але нічого не вийшло, — розповідає 49-річна пані Юлія. — Та я не здалася. Взялася вивчати, які сорти підходять для нашого клімату, знайшла в соцмережах однодумців і придбала нові саджанці. Хотіла довести, що й у Центральній Україні можна вирощувати екзотичні плоди та смакувати власні вітаміни”.
Першого врожаю хурми довелося чекати три роки. “Тепер у мене близько 18 сортів, шість із них уже плодоносять, — усміхається співрозмовниця. — Невдовзі в саду з’явилися гранат, маракуя, ківі, мушмула, мигдаль, зизифус, азиміна (бананове дерево), гумі, акебія (шоколадна ліана), ірга та вісім сортів актинідії — морозостійкого мініківі”.
Гранат заплодоносив на другий рік. Згодом урожай дали інжир, мушмула, гумі, зизифус та ірга. “Наприклад, з одного дерева я зібрала близько двох відер хурми, — зауважує Юлія Панчук-Золотухіна. — Інжиру з двох кущів теж назбирала більш як пів відра. Із п’яти молодих дерев зизифуса, або китайського фініка, вже збираю добре відро плодів”.
Цього року особливо добре вродили гумі та канадська ірга. “Із солодкої ірги варю варення й роблю домашнє вино, — ділиться жінка. — Ягоди гумі заморожую або додаю взимку до компотів. Уже достигає актинідія, а за кілька тижнів смакуватимемо інжир. Із нього теж готую варення, а зизифус сушу на зиму”.
Зі слів співрозмовниці, найвибагливіша культура — ківі, бо часто потерпає від бактеріальних хвороб і морозів, а для плодоношення потребує рослини-запилювача. Та господині вже не раз вдавалося зібрати власний урожай.
Хоча сад займає лише десять соток, роботи вистачає. Свої екзоти пані Юлія підживлює переважно органічними добривами — попелом, настоєм кропиви й курячим послідом. У спеку під кожне дерево виливає чотири-шість відер води, а під час весняних приморозків розпалює в саду багаття, щоб урятувати рослини.
Крім екзотичних культур, господиня вирощує виноград близько ста сортів. Майже всю роботу в саду виконує сама — чоловік уже п’ятий рік у війську.
Урожаєм жінка охоче ділиться з рідними, сусідами, колегами, іншими жителями громади. Частину плодів передає на фронт, пригощає ними захисників, які проходять реабілітацію.
Юлія очолює Центр надання соціальних послуг Маньківської селищної ради, де працює, зокрема, з ветеранами. Після перемоги мріє, щоб її сад став для них місцем відпочинку й відновлення. “Хочу, щоб сюди приїжджали хлопці на реабілітацію. Уже тепер багато захисників бувають у мене в гостях. Завжди запрошую їх саме тоді, коли достигають плоди, щоб могли ними посмакувати. Якщо це місце допоможе бодай комусь відволіктися і відчути спокій, значить, я недаремно його створювала”, — зауважує жінка.
ОДИН ЛИМОН ВАЖИВ ПОНАД ПІВ КІЛОГРАМА
32-річний сумчанин Владислав Пуліка зібрав одну з найбільших приватних колекцій цитрусових в Україні. Вона налічує приблизно 150 сортів — лимонів, мандаринів, апельсинів, кумкватів, помело та різноманітних гібридів.
Крім того, він вирощує майже 30 сортів інжиру, а також тамарільйо, фейхоа, пепіно, пітахаю, маракую, азиміну, гранати та інші екзоти. А захопився цим ще в школі. “Побачив відео про те, як під Києвом вирощують лимони, й подумав: “О, я теж так хочу”. До того ж дуже люблю цитрусові, — каже співрозмовник. — Батьки придбали мені два лимони й апельсин. Потім почав багато читати, вчився сам розмножувати рослини, спілкувався з іншими садівниками. Вони ділилися саджанцями й порадами. Уже за рік у мене було майже 15 сортів цитрусових. Один із перших лимонів важив 546 грамів”.
● Владислав Пуліка. Фото з архіву співрозмовника
Владислав почав прищеплювати нові сорти й поповнювати свою колекцію. “Маю “криваві” й золоті мандарини, рідкісні ліцензійні сорти. Наприклад, мандарин “Примасоль” у магазинах майже завжди кислий, бо його зривають недозрілим. Якщо ж залишити плід на дереві до повного достигання, він стає дуже солодким, — каже садівник. — Свого часу вирощував і 15 сортів манго, які навіть плодоносили — на кожному деревці достигало по одному-два плоди. Та після російських ударів по енергетичній інфраструктурі через тривалі відключення світла теплицю стало неможливо нормально обігрівати. Коли надворі було мінус 20, манго й авокадо загинули. А цитрусові витримали. З одного мандаринового дерева можна зібрати дватри кілограми плодів — фактично цілий тазик”.
Втім, таке захоплення потребує чималих витрат. Лише на опалення теплиці Владислав за сезон витрачає 20 — 25 тисяч гривень. А ще потрібен якісний грунт, добрива, захист від шкідників, пальне для генератора. Попри це, запевняє: домашні фрукти значно смачніші, ніж магазинні.
“ПАСИФЛОРА ПЛОДОНОСИТЬ ЩЕДРО”
Юрій Сьомін із селища Рокитне, що на Рівненщині, більше як 20 років вирощує десятки незвичних для Полісся культур. Все життя він працював електриком і механіком. А садівництвом захопився, вийшовши на пенсію. Хоч, зауважує, експериментувати з рослинами любив ще замолоду.
“Колись пробував вирощувати вдома лимони, а на балконі — огірки. Потім почав читати спеціалізовану літературу. А вже на пенсії, коли діти подарували ноутбук і відкрив для себе інтернет, то, як то кажуть, пішло-поїхало”, — усміхається 74-річний Юрій Сьомін.
● Юрій Сьомін. Фото з архіву співрозмовника
Тепер на його ділянці ростуть хурма, декілька видів пасифлори (маракуя), ківі, актинідія, азиміна, акебія, інжир, батат, пепіно (динна груша), наранхіла, циклантера, арахіс та багато інших екзотів. “Дуже добре росте пасифлора. Маю декілька її видів. Найбільше люблю пасифлору інкарнату — вона щедро плодоносить”, — каже господар.
Серед улюблених культур — і циклантера, або перуанський огірок. “Великі плоди всередині порожнисті, тому їх можна фарширувати, як перець чи голубці. Жінка так готує і виходить дуже смачно”, — ділиться співрозмовник.
У саду пана Юрія росте й інжир. Каже: на півночі Рівненщини цю культуру вирощувати нелегко. Але вже не раз вона тішила плодами. “Частину інжиру посадив у траншеї. На зиму пригинаю пагони, накриваю шифером і ще трохи утеплюю. Інші сорти ростуть у відрах: влітку закопую їх у землю, а як опаде листя — заношу в підвал, — пояснює пенсіонер. — На свою ділянку ходжу, як на роботу. Поснідав — і до рослин. Працюю там майже увесь день. Дуже люблю цю справу”.
Наостанок господар радить новачкам не вестися на гучні обіцянки продавців саджанців. “Коли я починав вирощувавти екзоти, шахраїв майже не було. А тепер брехливої реклами — на кожному кроці. Не вірте, коли вам обіцяють, що манго чи хурма витримують морози до мінус 30 градусів або почнуть плодоносити вже наступного року, — застерігає Юрій Сьомін. — Найкраще спершу поспілкуватися з досвідченими садівниками у тематичних групах, а вже тоді купувати саджанці”.
