Ворог мало не безперервно атакує Україну безпілотниками й ракетами. Під прицілом окупантів — Київ та область. Сильно потерпають також Харків, Одеса, Запоріжжя, Херсон, Сумщина та Дніпропетровщина. Справжнім пеклом для українських міст стали реактивні дрони. Аналітики кажуть: противник намагається послабити загальний економічний потенціал України та завдати максимальної шкоди тилу.
Дедалі більше інформації з’являється і про можливе загострення на полі бою. Про це, зокрема, заявив прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск. “Відомо, що Росія дуже серйозно готується до ескалації напруженості — як у війні з Україною, так і в усьому регіоні, і що для Росії ця осінь та зима мають бути ключовими”, — наголосив Туск. Водночас заступник керівника Офісу президента Павло Паліса повідомив, що військове керівництво РФ отримало від політичної верхівки завдання підготувати декілька варіантів наступальної операції у напрямку Києва та Чернігова. То чого чекати?
ЧИ ПІДЕ ВОРОГ ЗНОВУ НА КИЇВ
— Протягом осені росіяни й далі намагатимуться наступати у Донецькій області, — каже співголова Громадської ініціативи “Права справа” Дмитро Снєгирьов. — Уже нині важка ситуація на Костянтинівському відтинку — окупанти там мають успіхи. Складно на Покровському — захоплене Родинське, яке ми обороняли дев’ять місяців, є, на жаль, просування до Добропілля. Непросто й на Слов’янському напрямку.
Після виборів до Держдуми варто очікувати другої хвилі часткової мобілізації у Росії. Саме завдяки перевазі в живій силі окупанти мають намір прорвати фронт. Тобто вони намагатимуться подолати кіл-зону за рахунок великої кількості втрат особового складу.
Мобілізацію буде проведено як задля посилення військової напруги в Україні, так і для можливих провокацій на кордонах НАТО. Ці провокації якраз можуть бути елементом політично-військового тиску на Альянс з прив’язкою до українського питання. Росіяни дадуть зрозуміти США: “Ми не чіпаємо Польщу і країни Балтії, натомість ви не втручаєтеся у процеси, що відбуваються в Україні, тобто обмежуєте їй військово-технічну допомогу”.
Водночас ворог завдаватиме повітряних ударів по нашому тилу. Битиме по складах з продовольством та медикаментами, а також по енергетичних об’єктах. Це ми, до речі, вже спостерігаємо. Причому бачимо, що противник змінив тактику повітряних ударів. Раніше запускав дрони двома хвилями. Це було очікувано для нашої ППО, і вона збивала майже 100 запущених безпілотників. Тепер росіяни запускають ці 100 безпілотників протягом доби. Мета — тримати населення у психологічній напрузі.
— Як на мене, говорити про те, що буде ескалація — перебільшення, — додає керівник безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія XXI” Павло Лакійчук. — Насправді тут доречніше сказати, що Путін готує продовження війни. Що стосується наземної операції, то головним для росіян залишається напрямок на Донбасі, допоміжним — на півдні. Найімовірніше, зимова кампанія відбуватиметься за цією ж схемою. Але можлива й зміна напрямків головних ударів. Росіяни можуть вирішити, що битися далі головою об стінку на Донбасі не варто, і спрямують головний удар на Запоріжжя. Або спробують повторити 2022 рік — кинувши свої сили на Київ та Чернігів.
— Без особового складу, без техніки і озброєння нічим ескалувати на фронті, — певен військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Олег Жданов. — Тому в найближчі місяці ситуація на полі бою навряд чи суттєво зміниться. Так, росіяни можуть збільшити кількість штурмів на деяких оперативних напрямках, але не надовго. Тому що, починаючи з травня, чисельність російського угруповання на території України йде в мінус. Ми виводимо з лав окупантів більше особового складу, ніж може поставити російська мобілізаційна машина для поповнення втрат. Не кажу вже про формування нових частин чи підрозділів.
Дуже сумніваюся, що росіяни знову наступатимуть на Київ. Мати плани і реалізувати їх — це різні речі. На 2026 рік Москва мала намір мобілізувати 409 тисяч осіб. За перше півріччя вони мобілізували лише 30% запланованої кількості. І тепер їм навряд чи вдасться різко наростити показники. Мобілізація якщо й відбуватиметься, то прихованим шляхом. Путін не вийде і не скаже: “Вставай, страна огромная!” Це він міг зробити у 2022-му, але не тепер.
ЯК ПРОТИДІЯТИ РЕАКТИВНИМ ДРОНАМ
— У чому полягає складність збиття реактивних дронів?
— Швидкість таких платформ становить 400 — 650 кілометрів на годину, — каже авіаексперт Богдан Долінце. — Ці безпілотники так само важко виявити й перехопити, як крилаті ракети Х-101, “Калібр”, які летять лише на трохи більшій швидкості — приблизно 800 — 900 кілометрів на годину. Це означає, що так звана мала протиповітряна оборона, яка використовує квадрокоптерні безпілотники-перехоплювачі зі значно меншою швидкістю руху, абсолютно не придатна для протидії реактивним дронам.
Для ефективного відбиття реактивних дронів слід застосовувати переносні зенітні ракетні комплекси, але їх у нас недостатньо. Можна використовувати також класичні системи протиповітряної оборони, тобто наземні комплекси типу “земля — повітря”, однак вартість однієї такої ракети становить 100 — 300 тисяч доларів. І третя компонента — це винищувальна авіація, тобто літаки F-16 та МіГ-29. Вартість однієї ракети “повітря — повітря” також чимала — 100 тисяч доларів і більше.
Треба констатувати, що навряд чи ситуація суттєво зміниться до появи реактивних безпілотників-перехоплювачів. Ще півтора року тому ці системи в Україні застосовували у тестовому режимі, але наші виробники зосередилися на звичайних квадрокоптерних перехоплювачах і абсолютно не докладали зусиль для розвитку реактивних. Тепер нам знадобиться від кількох місяців до пів року, щоб подолати відставання, яке ми допустили.
— Нещодавно було зафіксовано рекордну відстань прольоту дрона — 960 кілометрів від точки запуску в Криму. Чи означає це, що реактивний дрон може долетіти, для прикладу, до Львова, Чернівців чи Ужгорода?
— Ні. Це був рекордний політ, — зауважує авіаексперт Валерій Романенко. — Загалом дальність дрона “Герань-4” становить приблизно 600 кілометрів, “Герань-5” — 900 кілометрів. Але якщо безпілотники літатимуть по прямій, їх усі 100% збиватимуть. Дрон має обходити зони ППО, виконувати якийсь маневр, підніматися, опускатися, а це потребує більше пального. Як наслідок, зменшується дальність. Це означає, що віддалені регіони наразі у безпеці.
СКІЛЬКИ ВТРАЧАЄ НАША ЕКОНОМІКА
— Яких збитків може зазнати країна від тривалих ворожих повітряних атак? Адже, приміром, 27 серпня у столиці було 13 тривог — загалом вони тривали 14 годин 46 хвилин, або близько 60% доби.
— Якщо повітряні атаки триватимуть постійно протягом декількох тижнів, то деякі підприємства зупиняться або навіть збанкрутують (у Київській області вже є такі, що припинили роботу), — зауважує кандидат економічних наук Олександр Хмелевський. — Як наслідок, матимемо зниження ВВП та прискорення інфляції. Макроекономічні показники у третьому, а надто в четвертому кварталі можуть значно погіршитися проти першого-другого кварталу.
— Більшість підприємств насправді ігнорують повітряні тривоги і працюють у денний час, — каже Данило Монін, експерт економічних програм Українського інституту майбутнього. — Вони відстежують рух повітряних загроз за картами онлайн та вживають заходів, коли справді є небезпека. Тобто наразі потерпає лише частина бізнесу, зокрема великі торговельні центри, та логістика — передусім рух мостами у Києві. Тож навряд чи втрати економіки через повітряні атаки ворога становитимуть більш ніж 1% ВВП.
— У багатьох регіонах через удари по складах уже є проблеми з харчами та іншими товарами. Чи може виникнути дефіцит продовольства у країні?
● О. Хмелевський:
— Ворог знищив чимало складів як виробників, так і торговельних мереж. Цілком очевидно, що атаки по складах триватимуть і надалі. Підприємства перебудовують свою діяльність, пробують працювати “з коліс”, тобто мінімізують залишки на складах й одразу спрямовують у продаж товари, які отримали на реалізацію. Проте збої у постачанні виникають навіть у мирний час. А нині, коли ворог атакує залізницю, порти, переходи через кордон, затримки з постачанням товарів посиляться. Тому брак певних товарів на полицях магазинів може стати звичним явищем. Причому йдеться не лише про продовольчі товари, а й про промислові.
Є доволі велика проблема — компенсація збитків підприємствам, які втратили товар через російські атаки. Нині тривають численні господарські спори між виробниками і торговельними мережами: хто має оплачувати знищений товар. Як правило, виробники дають свою продукцію торговельним мережам на реалізацію, а ті розраховуються з виробниками лише після продажу товарів. Тепер виробники вимагають від торговельних мереж гроші, а торговельні мережі відмовляються розраховуватися за товари, які були знищені. Оскільки джерел для компенсації завданих збитків немає, а це багато мільярдів гривень, то вже в недалекій перспективі деякі виробники та торговельні мережі згортатимуть свою діяльність. Для споживачів це означатиме дефіцит товарів і зростання цін.
● Д. Монін:
— Я не вірю у продовольчу кризу в Україні. По-перше, виробництво і зберігання харчів рівномірно розподілено на території країни. По-друге, продукти ми також експортуємо. По-третє, значна частка торговельних мереж працює у форматі, який неможливо зруйнувати: багато невеликих магазинів у різних місцях.
